Мене звати Артем і я вже три роки у шлюбі з чудовою, доброю дівчиною Ганною. Ми обидвоє молоді ще, по 25 років.
Почав зустрічатися із нею не те щоб від великих почуттів. Вона сама виявляла до мене інтерес, писала якісь нейтральні повідомлення. А я вирішив чому б і ні.
Думка про весілля прийшла до мене від моєї мами. Можна сказати, що пропозицію я взагалі-то робив під тиском. А зараз вже іноді думаю, а чи не тиснула тоді на неї Ганна?
Вона і до всіх моїх близьких сама в друзі додалась, коли я ще й не знав чи ставлюся я до неї серйозно. Потім почала викладати море спільних світлин. І добре коли спільних, іноді просто мене. Не дивно, що мої близькі коментували, ставили вподобання і взагалі до неї звикли.
Загалом зіграли скромне весілля, головне було, щоб біла сукня і купа знімків. Не дуже гарне кафе і не багато гостей. Зняли квартиру, живемо.
Часто думаю чи мені ці відносини були потрібні чи мене в них якимись хитрощами втягнули. Кохання не було і немає. Я щиро поважаю дружину, турбуюсь про неї, але чим далі іде наш шлюб – тим більше з’являється у мене роздумів.
Ось наприклад цими вихідними за смаколиками і серіалами моя мила завела цікаву розмову. Вона розповідала як багато буває людей-тягарів з минулого. І як важливо звільняти місце для нових знайомств.
На думку світлої голівоньки моєї дружини треба прибирати з друзів у соцмережах людей, з якими давно не спілкуєшся, з якими вже нічого не об’єднує. Вона відкрила своїх друзів, показувала мені деяких, показово видаляла.
Потім на ноутбуці я відкрив свою сторінку. Теж знайшов якихось давніх колег чи чиїхось знайомих, кого вже й не пам’ятаю. Одну чи дві людини забрав. Хоча ідея так собі – нащо видаляти, нащо втрачати зв’язок.
А на ранок понеділка прийшло повідомлення від дівчини з роботи:
«Привіт. Ми з тобою не сварились? Щось сталося? За що прибрав мене з друзів?»
Написав, що не сварились, не видаляв, зараз гляну. Знайшов сторінку – дійсно вже не друзі. Додав назад. Пишу:
«Щось дивне, я не видаляв. Відправив нову заявку, прийми назад будь-ласка :)»
Сів в офісі за комп’ютер і там сюрприз – у мене в друзях немає жодної дівчини, окрім близьких родичок. Що саме питати в дружини і як з нею про це говорити. Це не жарти, чесне слово. Це сотні зіпсованих стосунків і навіщо? Щоб їй спокійніше спалося?
Поговорив з другом і той радить розлучатися. Каже, що далі буде гірше. Я не знаю чи він правий.
Жодних причин для ревнощів своїй жінці я не давав. Тому виправданими такі дії назвати не можна. Я злюся, до спокійної розмови не готовий зараз. Я їй не власність.