Ось і в наш будинок прийшли новорічні свята. Це було радістю рівно до однієї миті.
Нас в дитинстві вчили того, що свято це чудо, ми завжди до цього готувалися, старалися слухатися батьків, щоб отримати подарунки, а ще звісно ж чекали тієї миті, коли почнуться святкові приготування, назіка картоплі на олів’є, вбирання ялинки і таке інше.
А ще, завжди в будинку пахло ялинкою, світилися гирлянди і було багато цукерок і мандарин. Найцікавіше було в бабці, яка накривала стіл смачнючими стравами дарувала цікаві подарунки і дозволяла не спати цілу ніч.
А от мої діти зовсім інші, ми з дружиною підготували для них чудове свято. Близнюкам по 9 років, саме час, коли діти ще вірять в дива і розуміють, що відбувається.
Але ж ні, Олег та Віталік не надто привітно зустріли аніматора в костюмі діда Мороза, подарунки взагалі розкритикували, сказали що ялинка якась крива і краще було б купити штучну.
Притягнули додому ящик нових іграшок і прикрас. Ми з жінкою переконували їх в тому, що ми в свій час ялинку ватою прикрашали і цукерками, і були раді тому, що відбувається.
Ось так пройшли минулого року свята. А цього року у нас дилема, і ми не знаємо, чи варто починати якісь приготування.
Сини взагалі хочуть провести новорічну ніч граючи в свою якусь мережеву гру. Ми відмовилися від корпоративів, друзів і гулянок заради того, щоб побути вдома з дітьми, провести свято по сімейному, а вони ось так нехтують нашими стараннями.
Я жінці взагалі запропонував лишити їх без подарунків раз вони не вірять в свято в чудо, вона рахує такі методи надто радикальними.
Тепер навіть не знаю, як краще з цієї ситуації вийти. Діти дорослі, їх вже не примусиш щось робити, але і нам хочеться мати якусь віддачу, щоб цінували ті старання, які приклали ми з дружиною. То все ж таки, їхати по ялинку, робити свято, чи плюнути на все і жити для себе.
