У мого чоловіка є коханка, і він цього навіть не приховує. На мене не звертає жодної уваги, часто не приходить додому ночувати, і я сама та все, що я роблю, його дратує.
Мені дуже боляче і прикро, але я терплю, бо знаю, я це заслужила. Колись я теж була коханкою одруженого чоловіка, і тепер зло, яке я завдала його дружині, повернулося до мене.
Тоді я про це не думала. Ми разом працювали, він був моїм начальником, закохалася і вважала, що хто їй винен, якщо вона не змогла втримати чоловіка.
Його дружину я ніколи не бачила, але від колег на роботі знала, що їй все відомо, і вона дуже страждає. Наш роман закінчився так само раптово, як і почався.
Я дізналася, що його дружина, попри те, що він клявся мені в коханні і обіцяв скоро розлучитися, чекає на третю дитину. І в мене тоді вистачило розуму звільнитися, а не наполягати на розлученні.
Згодом усе почало забуватися, я вийшла заміж, народила дочку і про минуле майже не згадувала, поки не довелося самій зіткнутися зі зрадою. Зараз мені хочеться подзвонити тій жінці, перепросити за все, покаятися.
Та я боюся, що вона мене не зрозуміє. А може, у них все добре і вона вже заспокоїлася, а я знову нагадаю про себе і тим самим завдам їй болю. Напевно, колись вона мені побажала пережити те саме, що і вона, і тепер це справдилося.
Може здатися дивним, але я не проклинаю коханку чоловіка і не бажаю їй зла, щоб і її не наздогнала колись така сама розплата, як мене. Для себе я вже вирішила, що тримати його не буду, якщо йому з нею краще, нехай іде.
