З чоловіком я познайомилася ще в університеті. Відтоді ми були нерозлучні, будували плани на майбутнє, збиралися одружитися. Зараз ми вже третій рік живемо разом.
Я всіма силами намагалася налагодити побут і підтримувати свого коханого в усьому, а він досить нахабний чоловік. Він ніколи не вирізнявся працьовитістю, та й останнім часом став рідше з’являтися вдома.
А я терпіла хамську поведінку і вірила, що він виправиться. А поки що вірною і надійною подругою для мене стала свекруха. Чоловік завжди розповідав, як він хоче зіграти пишне весілля, а мені достатньо було б просто розписатися.
Але він наполіг, що весіллю бути, і тільки розкішним. А поки що ми вже три роки збираємо і на весілля, і на власне житло. Я працюю в офісі, отримую невелику зарплату, а він рієлтор, його заробіток залежить від угоди.
Він ніколи не любив напружуватися і завжди говорив, що краще менше працювати й отримувати більше грошей, але не навпаки. Зараз в нього важкий час, угод немає, а шукати нову роботу він не хоче.
Тож ось уже рік, як я оплачую рахунки й оренду нашої квартири. Я розумію, що йому треба розібратися в собі, і дала йому час все обміркувати, може, він дійсно захоче змінити сферу діяльності.
Упевнена, що якби мені потрібен був перепочинок, то він би вчинив так само. Зі свекрухою в мене склалися теплі дружні стосунки. Вона дуже виручає мене порадами, у вихідні ми з нею п’ємо чай і розмовляємо.
Матір чоловіка – мудра жінка, вона добре до мене ставиться й іноді жартома каже, що її син мене не гідний. Він із мамою майже не спілкується, бо має багато дитячих образ на маму, відвідує її рідко.
А коли я кажу, що непогано б до неї сходити, починає заводитися з півслова. На жаль, із рідною мамою в мене складні стосунки. Батько нас покинув, коли я була маленькою, а мама втратила контроль над своїм і моїм життям.
Кілька разів мені навіть доводилося тягнути її на своїх плечах додому. Після навчання в університеті я влаштувалася на роботу в іншому місті й іноді відвідую її. Але як би там не було, вона моя мама.
Я щодня їй дзвоню і хвилююся за неї. Тому не розумію, чому чоловік ображається на маму через якісь дрібниці і не хоче з нею спілкуватися. Зараз і в нас натягнуті стосунки з ним. Він віддалився від мене.
Ми не гуляємо разом, рідко спілкуємося вдома. Я не знаю, чим він займається, поки я на роботі. Нещодавно я йшла з роботи і побачила його з друзями біля торгівельного центру, він був в обіймах із якоюсь жінкою.
Я не стала підходити, але він мене побачив. Коли чоловік повернувся, то ліг спати, а вранці я запитала його, чи хоче він ще будувати сім’ю, збирати на житло і продовжувати зі мною жити.
Тоді він розлютився і сказав, що йому і так нелегко без роботи, йому потрібен відпочинок і треба колись жити. Тоді він порадив і мені трохи розвіятися.
Але якщо я поводитимуся як він, то жити нам буде ні на що, адже нашу сім’ю зараз повністю утримую я. Пізніше він зрозумів, що був не правий, вибачився. А через тиждень я знову побачила його в компанії друзів і жінок.
Ми сильно посварилися, наступного ранку в мене все валилося з рук. На роботу запізнилася, пролила на себе каву, а наприкінці робочого для не встигла перейти дорогу на зелене світло.
Прокинулася я в лікарні з купою поламаних кісток. Лікарі мене намагалися заспокоїти, сказали, що реабілітація займе до року, і я зможу ходити. Пощастило, що водій зателефонував у швидку і запропонував оплатити лікування.
Грошей у мене не було, та й не хотілося витрачати час на суди. Головне було вилікуватися скоріше. Того дня, коли я потрапила в лікарню, я зателефонувала чоловіку.
Він не взяв слухавки, а ввечері написав, що втомився на роботі. Він так і не прийшов мене провідати. Обмежився повідомленням. А от свекруха примчала одразу ж, як дізналася про те, що трапилося.
Вона плакала, підбадьорювала мене і знову плакала. Просила вибачення за поведінку сина. Коли мене виписували з лікарні, постало питання про те, де я житиму. До чоловіка я вже не могла повернутися, а мамі потрібна підтримка.
Та й доїхати туди я була не в змозі. Тоді свекруха запропонувала залишитися в неї. Я довго не погоджувалася, адже з її сином ми розлучилися. Але потім стало зрозуміло, що вибору в мене немає.
Я ніяк не могла звикнути до нескінченної доброти моєї невдалої свекрухи. Вона мені нічого не була винна, але щиро піклувалася про мене, готувала їжу і розповідала історії з життя.
Коли я почала робити перші кроки, ми разом раділи успіхам у лікуванні. А потім я потихеньку зміцніла і стала допомагати їй з хатніми справами. Ми жили душа в душу. Я думала, як віддячити моїй рятівниці.
У свекрухи старенька двокімнатна квартира, в якій дуже холодно. Вона потребувала термінового ремонту. Я вирішила, що назбираю грошей і зроблю їй невеликий подарунок на знак подяки за турботу.
Але на роботу влаштуватися не вдавалося, а потім сталося щось неймовірне. Мені зателефонував той самий водій, через якого я опинилася в лікарні, і дуже довго вибачався, бо не навістив мене.
Весь цей час в нього була депресія, він не міг пробачити собі неуважність за кермом. Питав, як у мене справи і чи може він чимось допомогти. Ми розговорилися, і я розповіла, що збираюся робити ремонт.
Виявилося, що цей чоловік володів будівельним бізнесом, він дуже хотів полегшити моє життя і запропонував мені квартиру в новобудові. Такий подарунок я не могла прийняти від незнайомої людини.
А потім сказав, що дарує мені ключі, поки що це тільки ключі, але через рік вони будуть відкривати двоповерховий будинок. А поки що в мене буде час подумати, чи приймати подарунок.
Тепер я зі свекрухою живу в будинку, поруч ліс, і ми щодня чаюємо на веранді. А той водій ніколи більше не сідав за кермо. Дивно, як жахливі події змінюються новими приємними моментами в житті.
