Ми з дружиною довго збирали на свою квартиру без чиєїсь допомоги. Тому і другу дитину не планували приводити на світ, щоб вкласти все в одну, щоб дати достойну освіту і життя.
І вже на той час, поки син закінчив навчання і знайшов роботу, ми приготували йому квартиру, щоправда, однокімнатну.
Але гроші продовжували збирати, щоб потім додати йому для розширення. Квартиру здавали, доки син не познайомився з дівчиною.
Навіщо знімати, якщо є своє? Ми при покупці на нього одразу й оформили, хоча моя сестра застерігала нас від такого кроку.
Її син розлучився і квартиру, яку вони з чоловіком йому купили, залишив дружині та дитині. Нині вона живе там із цивільним чоловіком, а племінник повернувся до батьків.
Але ми не схотіли образити сина недовірою, за що й поплатилися. Син одружився, і через два роки невістка переконала його переїхати до її рідного міста ближче до її батьків.
Ми з дружиною засмутилися, адже син єдиний, мріяли онуків няньчити. Але на нас чекав ще один удар – син продав квартиру! Нас поставив перед фактом.
За ці гроші купив дві машини – собі та невістці. Хіба можна порівняти нерухомість із машиною? За п’ять-шість років це буде вже металобрухт, а житло втрачено.
Живуть поки що у її батьків. Розумію, що квартира його, і він має право нею розпорядитися, але чому саме так і та к нерозумно? Хіба це нормальний вчинок?
