Мені 32 і я живу з чоловіком. Дітей немає, але плануємо. Живемо у столиці, маємо досить звичайну, середню зарплату – як у всіх. Дружимо сім’ями з іншою парою. І ось це питання мене, віднедавна, почало сильно турбувати.
Наші друзі живуть у сусідньому мікрорайоні. Як і ми, вони знімають квартиру. Дітей теж немає. Однак у них достаток буде трохи вищим: чоловік знайшов роботу за фахом і, як результат, він непогано зачепився.
Вони чудові, ми часто разом зустрічаємося, раніше навіть у кіно ходили, але зараз якось усе частіше не вистачає часу навіть на це. Так ось, про що це я. Після походу в супермаркет ми з чоловіком ніколи не викидаємо чек.
По-перше, так можна промоніторити ціни, розібратися, що і наскільки подорожчало за останній тиждень. Ми не крихобори, просто намагаємося економити і тримати гаманець у порядку.
Знову ж таки, наш стандартний раціон не вирізняється якимись надмірностями. Каші, крупи, трохи курятини і свинини. Хліб, картопля, овочі ну і так далі. Прості продукти для простих страв.
Якщо хочеться поласувати делікатесами, то це хіба якщо дочекатися свят. Таким чином ми тримаємо себе у формі, не переїдаємо і непогано зберігаємо бюджет на якісь важливіші покупки.
А якщо говорити зовсім чесно, то я іноді сперечаюся з чоловіком, умовляючи його взагалі відкладати гроші на майбутнє. У нас уже є маленька кубушка для дитячих речей і всього такого. На чорний день кошти теж мають бути.
Ми ж сім’я і зобов’язані бути готовими до непередбачуваних обставин. Тепер про наших друзів. Теж молоді, недурні, але повна наша протилежність. Кожен день у них як свято. Вони не п’ють, просто живуть на повну котушку.
Завжди. У магазин ідуть, як за день до Нового року. Беруть усе тільки найкраще. Коли ми буваємо в них у гостях, то тільки диву даємося. На столі завжди тільки фермерські продукти, повно дорогих делікатесів.
Я вже не пам’ятаю, коли востаннє оновлювала гардероб, а в подруги щосезону нова дорога пара взуття. Куди вона стару-то діває? А якщо з’являється якась приваблива можливість виїхати відпочити – вони тут як тут.
Ось так і виходить, що за більшого, ніж у нас, сімейного бюджету, вони живуть від зарплати до зарплати. У зв’язку з цим навіть кілька разів позичали в нас гроші. І не те щоб я на це скаржуся.
Завжди віддавали вчасно і щоразу запрошували нас у ресторан власним коштом. Але ж повна безвідповідальність! Вони ж хочуть дітей, хочуть стати дорослими. Але при цьому нічого для свого дорослішання не роблять.
Зате ходять завжди щасливі, задоволені, наче справді живуть одним днем. А чоловік у мене дуже вразливий, і через них я інколи чую від нього аргументи на кшталт того, що і ми маємо трішки відпустити поводи.
Пожити якщо не на широку ногу, то хоча б на “ніжку”. Поганий приклад, абсолютне нерозуміння правил життя, жодного саморозвитку. Тільки свято і вічні вихідні. Я розумію, людина радіє життю, але не можна ж так.
Ми ж дружимо, тож дивитися на таку позицію крізь пальці я не можу і не буду. Доводиться щось вирішувати, якось діяти. Це найближчі наші друзі. Однак, по-перше, мене це бентежить і я думаю припинити наше спілкування.
По-друге, ми ще досить молоді, тож знайти інших приятелів, гадаю, не складе труднощів. Ми б теж могли витрачати всі відкладені гроші на дурниці. Але що ми робитимемо, коли з’явиться дитина або щось трапиться.
