Ключ у верхньому замку повернувся підозріло м’яко — Олена чітко пам’ятала, що, йдучи, замикала двері «на совість», зі скрипом.
Щойно переступила поріг, у ніс вдарив густий, нудотний запах тютюну від калья..у та дешевих ароматичних паличок. У передпокої, поруч із акуратними туфлями Олени, валялися чиїсь чужі чоботи на вульгарній платформі.
А з глибини квартири, зі святая святих — спальні — пробивалося пульсуюче рожеве світло.
— Інна? Що ти тут робиш? — Олена кинула ключі на комод, навіть не знявши пальто.
Тиша у відповідь тривала лише секунду, після чого пролунало шурхотіння тканини та поспішні кроки.
Олена штовхнула двері до спальні й завмерла. Її спокійна кімната в пастельних тонах виглядала як декорація до низькобюджетного фільму для дорослих.
Вікна затягнуті щільною чорною плівкою, на штативах завмерли кільцеві лампи, а на ліжку, застеленому щойно купленою італійською білизною, валялася Інна. Подруга була в мереживному боді, яке Олена відразу впізнала — вона купила його собі на ювілей, але так і не наважилася одягнути.
— Ой, Оленка, ти чого так підкрадаєшся? — Інна навіть не спробувала прикритися. Вона лише поправила бретельку і потягнулася до ноутбука, що стояв на тумбочці. — Ти ж писала, що рейс затримують на сім годин. Я й розслабилася.
— Що це таке, Інна? Чому ти в моїй білизні? Що тут роблять ці лампи? — Олена зробила крок у кімнату, відчуваючи, як всередині все кам’яніє.
— Слухай, не роби таке обличчя, — Інна посміхнулася, вальяжно відкинувшись на подушки. — Це бізнес. Квартира у тебе в центрі, ремонт пристойний, світло чудове. Поки ти там на пляжі гріла боки, я тут копеєчку заробляла.
Контент-мейкінг, чула про таке? Підписники обожнюють антураж «пристойної квартири».
Олена підійшла до ноутбука, який подруга не встигла закрити. На екрані світився відкритий профіль на платформі для дорослих. На аватарці — фото жінки зі спини. У впізнаваному шовковому халаті Олени, на тлі її сімейних фотографій, які стояли на комоді. Ім’я профілю — «Олена_Київ_Приват».
— Ти використовувала моє ім’я? Мої речі? Моє обличчя на фото в рамці? — голос Олени дзвенів. — Ти хоч розумієш, що це кримінальне правопорушення?
— Яке обличчя, Олена? Там тільки халат і обстановка. Ти його все одно не носиш, — Інна встала і, анітрохи не соромлячись своєї наготи, підійшла до дзеркала.
— І взагалі, скажи спасибі. Я тобі на тумбочці конверт залишила. За «оренду». Там п’ятсот доларів. Думаю, за тиждень простою твого ліжка це більш ніж щедро.
Олена ривком схопила ноутбук. Інна спробувала вирвати його, але Олена виявилася швидшою. Вона побачила історію чатів. Там були не тільки закордонні клієнти. Там були листування з чоловіками, чиї імена змусили Олену завмерла.
— «Андрій_сусід_45», «Віктор_Павлович_Шеф»… Інно, ти що, шантажувала їх?
— Я нікого не шантажувала, — огризнулася подруга, і її обличчя раптом втратило всю удавану веселість. — Вони самі платили. За те, щоб відео з їхньою участю в цій самій спальні не потрапили до їхніх дружин. Це просто плата за конфіденційність. Ти ж юрист, повинна розуміти різницю.
— Ти приводила в моє ліжко мого начальника? І сусіда, у якого троє дітей? — Олена відчула, як до горла підкочує нудота. — Забирайся геть. Негайно. Забирай свої ганчірки й забирайся, поки я не викликала поліцію.
— Поліцію? — Інна раптом злобно розреготалася. — Ну, викликай. Тільки врахуй: якщо я піду, я натисну одну кнопку, і відео з «твоєю» участю розлетиться по всіх твоїх контактах.
— У мене немає відео з «моєю» участю! — крикнула Олена.
— Ой, дорога, ти така наївна, — Інна підійшла впритул, обдаючи її запахом тютюну. — Пам’ятаєш ту п’ятницю перед твоїм від’їздом? Коли ми пили червоне у тебе на кухні, і тебе так раптово «розвезло»? Ти спала. А я просто запросила Стаса. Ну, твого колишнього, який заходив за книгами.
Зробила пару кадрів, де ти… скажімо так, виглядаєш дуже податливою. Ракурс вирішує все. Тож сиди тихо, дай мені закінчити ефір, і завтра я зникну.
Олена дивилася на жінку, з якою дружила п’ятнадцять років, і не впізнавала її. Перед нею стояла холодна, розважлива хижачка.
— Ноутбук залишається у мене, — тихо сказала Олена. — А ти йдеш прямо в цьому боді. Або я зараз дзвоню Ігорю. Твоєму чоловікові.
Інна здригнулася. Ігор був людиною запального характеру, він забезпечував їй розкішне життя, але за зраду міг просто знищити.
— Ти цього не зробиш. Ми подруги.
— Ми були подругами до того моменту, як ти підсипала мені снодійне, — Олена вже набирала номер. — Одну хвилину, Інно.
Подруга, лаючись, схопила свою сукню та сумку. Вона вискочила з квартири, навіть не взувшись, кинувши чоботи у передпокої. Олена зачинила двері на всі замки та сповзла по стіні. Її трясло.
Вона відкрила ноутбук і почала вивчати вміст папок. Те, що вона там знайшла, було страшніше за будь-який шантаж.
Інна фіксувала не тільки візити чоловіків, а й їхні розмови. Сусід Андрій скаржився на фінансові махінації в ОСББ, а начальник Олени, Віктор Павлович, обговорював по телефону хабарі за тендери. Інна збирала досьє на всіх.
Через дві години Олена вже знала, що робити. Вона не стала одразу дзвонити в поліцію. Вона зробила кілька дзвінків.
Першим прийшов Андрій. Він стояв на порозі, блідий, мнучи в руках кепку.
— Оленко, мені Інна подзвонила… сказала, що ти тепер «головна». Скільки? Я все віддам, тільки не показуй це Любі.
— Заходь, Андрію, — Олена відійшла вбік. — Грошей мені не треба. Мені потрібно, щоб ти зараз при мені подзвонив Віктору Павловичу і запросив його сюди. І ще Ігорю, чоловікові Інни. У нас буде колективний перегляд «кіно».
До півночі у вітальні Олени було задушливо від чоловічого піту та страху. Троє впливових у їхньому районі людей сиділи на дивані, дивлячись на екран ноутбука.
— Ця стерво тримала нас усіх на гачку, — прохрипів Віктор Павлович, витираючи лисину хусткою. — Олена, що ви хочете за те, щоб це зникло?
— Я хочу, щоб завтра вранці Інна зникла з цього міста, — відчеканила Олена. — Ігорю, ви забезпечите їй «тихе» розлучення без копійки грошей.
Вікторе Павловичу, ви простежите, щоб її ні на одну роботу в Києві не взяли навіть підлоги мити. А ви, Андрію, розкажіть в ОСББ, що ваша «подруга» Інна намагалася зламати систему рахунків.
Зробіть її токсичною. Зробіть так, щоб при її імені люди переходили на інший бік вулиці. А файли… файли я видалю, коли отримаю підтвердження, що вона на вокзалі.
Наступного ранку Олена стояла на балконі й бачила, як Інна з однією валізою сідає в таксі. У неї не було ні машини, ні прикрас, ні «впливових друзів». Усе, що вона будувала на брехні та шантажі, розсипалося за одну ніч.
Олена повернулася до спальні. Там уже працювала бригада з прибирання.
— Господине, тут на матраці якісь дивні плями… — заглянула в кімнату працівниця.
— Викидайте матрац, — не обертаючись, відповіла Олена. — Викидайте все. Мені потрібно, щоб тут не залишилося жодної молекули її присутності.
Вона винесла на смітник ті самі чоботи та шовковий халат. Повернувшись, вона сіла за стіл і почала писати заяву про звільнення.
Залишатися працювати під керівництвом Віктора Павловича, знаючи його секрети, вона не збиралася. У неї починалося нове життя. Без «найкращих подруг» і без ілюзій.
