Наталка вийшла з квартири подихати свіжим повітрям. У неї перехопило подих, коли вона побачила листування свого чоловіка зі своєю близькою подругою.
— Цього не може бути, – повторювала вона, вдихаючи вологе осіннє повітря.
Вона ніколи не дозволяла собі заглядати в телефон чоловіка, але сьогодні, поки він відпочивав після нічної зміни, Наталя вирішила подивитись один рецепт на його телефоні, оскільки її розрядився і вимкнувся.
І тут вона натрапила на непрочитані повідомлення. Слова милий, коханий від її близької подруги так її збентежили і шокували, що вона вирішила вийти надвір і осмислити все, що відбувається.
Золоті фарби осені підняли трохи настрій. Наталка побрела алеєю, наступаючи на жовто-червоне листя, і навіть на секунди відволіклася, розглядаючи перед собою килим, витканий природою.
Вона хотіла прогулятися вечірнім містом і зрозуміти для себе, як діяти далі. Їй найбільше не хотілося з’ясовувати стосунки, щоб не бути приниженою та ображеною.
— Але як краще зробити? – думала вона знову і знову. – Я поїду до бабусі до села. Я хочу розчинитись, зникнути, забути все це, як сон. Я зараз же зберу всі необхідні речі. І розчиняюся.
Наталка різко розвернулася і поспішила у бік будинку. Вона йшла швидко. Її серце билося дедалі частіше.
— Тільки б він не прокинувся, аби встигнути піти непомітно, – думала вона, наближаючись до своєї багатоповерхівки.
Наталя кулею, піднялася на третій поверх. У квартирі панувало сонне царство. Чоловік ще спав після нічної зміни. Вона швидко зібрала всі необхідні речі, взяла телефон, який вже зарядився, і буквально вибігла з квартири.
У під’їзді вона вирішила написати записку чоловікові, щоб він її не шукав, і, кресливши два рядки, повернулася, залишивши її в коридорі на комоді. У записці Натаоя просила її не шукати, а перевірити свої повідомлення на телефоні.
— Дякувати Богу, у нас ще дітей немає, – подумала вона, виходячи з під’їзду.
Наталка поплила до автобусної зупинки, яка була не так далеко від будинку. Автобус не забарився. Він прийшов буквально за хвилину.
— От і добре, – сказала Наталка, розташовуючись біля вікна.
Вона хотіла розплакатися від образи та завданого їй болю, як їй здавалося рідними людьми. Поштовх у ліву ногу її швидко привів до тями. Вона трохи здригнулася, коли побачила біля себе нетверезого хлопця.
— Вибачте, пані, не хотів Вас потривожити, – промовив незнайомець голосом.
Наталя хотіла було встати, але молодик перегородив рукою дорогу.
— Вибачте, я винен. Я не хочу, щоб Ви мене боялися. Ви на вокзал? – спитав він, заглядаючи в карі сумні очі Наталі.
– Що? Чому це Вас цікавить? – спитала вона.
— Просто мені також на вокзал. Дивлюся, у Вас велика сумка. Ось і спитав.
Чомусь у Наталки не було страху перед цим хлопцем. Вона трохи зналася на людях. Одягнений він був пристойно, обличчя вселяло довіру, ось тільки трохи язик заплітався. «З ким не буває», – подумала вона і продовжила далі дивитися у вікно.
— То ви на вокзал їдете? – наполегливо перепитав незнайомець. – Така вродлива дівчина й одна? Пізно ввечері кудись їде?
– Так, на вокзал їду, – не витримавши, різко відповіла Наталка.
— Ви не звертайте на мене уваги, я трохи напідпитку, а інакше б я ніколи з вами не заговорив.
— Який ви балакучий, – відповіла Наталка.
В цей момент їхні очі зустрілися. Наталя здивувалася, які незвичайні та гарні очі у хлопця.
– Я їду з дня народження. Приїжджав до друга, а зараз на вокзал та додому. Так що таку гарну дівчину я повинен проводити.
Наталя була здивована такому натиску незнайомця, але вона зловила себе на думці, що в цей важкий період він певною мірою відволікав її від неприємних роздумів.
— Незабаром виходимо! Ви мене не бійтеся. Я вас тільки проведу. Та не думайте, я не вкраду вашу сумку. Що ви так за неї схопились?
— А я й не боюсь. Добре, домовилися. Якщо нам зі мною в один бік, то я не проти.
Наталя була дуже привабливою дівчиною. Каштанове волосся дуже добре підкреслювало колір її карих очей. Губи були трохи пухкими, а ніс гарної правильної форми. Андрію вона сподобалася з першого погляду.
Він був досить скромним хлопцем. Він завжди мав труднощі зі знайомством з дівчатами, але цього разу він відчув якусь розкутість і зважився не прогавити шанс поспілкуватися з красунею.
Тим часом чоловік Наталі був шокований тим, що відбувається. Коли він прокинувся і проаналізував ситуацію, то відразу зателефонував Лізі, тій найближчій подрузі Наталі.
– Ліза, якщо можеш, терміново приїжджай. Все. Я покидьок.
– Що все? – Запитала Ліза.
– Ти що, мене лякаєш.
– Все, – повторив Микита.
– Вона дізналася про нас і кинула мене.
Після телефонної розмови Микита та Ліза зустрілися. Вони до ранку обговорювали те, що відбувалося, і вирішили втішити один одного в обіймах.
— Раз так сталося, давай жити разом, – запропонував Микита.
Ліза була щасливою таким поворотом подій, але, на жаль, кохання в цих відносинах так і не склалося. Микита постійно згадував Наталю і після місяця життя з Лізою вони все ж таки розійшлися.
– Пробач мене, – дзвонив він Наталці. – Я кохаю тебе! Ти повернешся?
— А я зрозуміла, що це було не кохання, а справжнє кохання, як мені здається, я тільки-но зустріла.
Андрій, з яким вона познайомилася в автобусі, тримав Наталю ніжно за руку. Такої відкритої та доброї людини їй ще не доводилося зустрічати у своєму житті. Їхні стосунки стрімко розвивалися.
— Більше мені не дзвони. Я не братиму слухавку. Я кохаю і кохана, – сказала Наталя і натиснула на червону кнопку в телефоні.
Весь цей час Андрій був поруч. Він чув, як Наталка дала відсіч колишньому. Андрій ніжно обійняв її за плечі і сказав.
– Я тебе нікуди не відпущу!
За два місяці Наталя з Андрієм одружилися. Долі потрібно було, щоб ця зустріч відбулася саме так. Нехай не так ідеально, але все ж таки Наталя стала щасливою!
