Минулого тижня я була на зміні у супермаркеті. Працюю там уже рік, мию підлогу і підтримую чистоту у підсобках. Платять копійки, але це єдина робота, на яку мене погодилися прийняти без стажу та вищої освіти.
До цього я була домогосподаркою. На прохання чоловіка нікуди не влаштовувалась, облаштовувала спільний побут. А коли він вирішив піти від мене, довелося якось викручуватися.
Коли на порозі супермаркету з’явився мій колишній зі своєю новою дружиною та дітьми від другого шлюбу, я якраз прибирала головну залу. Благо стелажі з продуктами там високі, встигла зникнути, поки вони мене не помітили.
Ця зустріч змусила мене всерйоз замислитися над несправедливістю життя. Ось мій колишній чоловік – справжній негідник, а живе щасливо, ніби в ангела під крилом. І дружина нова — справжня красуня, і діти славні.
Я ж від зарплати до зарплати ледве зводжу кінці з кінцями. А все через нього! Якби не вмовив мене одного разу відмовитися від роботи, я давно б таких кар’єрних висот досягла, що йому й не снилися!
Весь час після розлучення я мріяла про зустріч із ним. Уявляла, як він побачить мене успішну, в розкішній сукні за кермом власного авто, і гірко пошкодує, що відмовився від такої жінки.
Але минуло 5 років, і все вийшло зовсім інакше. У нього в житті все склалося якнайкраще, а я ховаюся зі шваброю за стелажом з крупами і сподіваюся, що він мене не помітить… Хіба ж це справедливо?