– Мамо, вибач, але як ви з татом плануєте розпорядитися спадщиною? – запитала Ірина, коли в черговий раз приїхала до батьків.
– Якою спадщиною? – здивувалася мати.
– Ну… нашою з вами квартирою. Адже вам далеко за сімдесят. Було б добре вирішити це питання заздалегідь.
– Ти що, чекаєш коли ми на той світ підемо?
– Чому ти так? Я про це навіть не думаю, – зніяковіла Ірина, – просто не хочу, щоб потім у нас із Сергієм зіпсувалися стосунки. Все-таки він мій єдиний брат.
– З чого їм псуватися, вашим стосункам? – з помітним невдоволенням відповіла мати, – четверта частина квартири і так Сергію належить, а нашу частину навпіл поділіть. Ось і все.
– А як так вийшло? Чому у мене частини немає?
– Так ти ж виписалася, коли їхала вчитися. А там оголосили приватизацію. Ось Сергій і став власником. Хіба я тобі не казала?
– Не казала.
– Значить, забула. Стільки років минуло.
– Мамо, але це ж несправедливо!
– Чому? Все законно. Та не переживай ти так. Прийде час – брат тебе не образить.
– А якщо образить?
– Як? Половина нашої частки – твоя за законом. Я точно знаю.
– У житті всяке буває, мамо. Дивись: нас двоє, а на батьківську квартиру – вже різні права. Хто знає, як потім все обернеться? Краще б ви заповіт оформили…
– Не довіряєш братові? А я синові – довіряю! І ніяких заповітів писати не буду. Самі розберетеся. Ви ж не діти, зрештою, – вже сиві.
– Це твоє остаточне рішення? – було видно, що Ірина сильно розлютилася.
– Остаточне.
– Тоді знай: якщо Сергій не вчинить по совісті, я судитися з ним не буду. Просто викреслю зі свого життя. І в цьому буде ваша вина!
– Ой, налякала! – вигукнула мати, – живих батьків ховаєш, а про совість розмірковуєш. І не соромно тобі?
Для Ірини це було вже занадто. Вона мовчки встала, зібралася і пішла, не прощаючись…
Прикро було до сліз….
Вона поїхала з батьківського дому відразу після школи – вступила до столичного вузу. І так: виписалася з квартири, тому що потрібно було прописатися в гуртожитку.
Після навчання поїхала за розподілом, там вийшла заміж. У чоловіка була однокімнатна квартира, яка дісталася від бабусі.
Там сім’я і жила, поки не підросли діти – син і дочка-близнюки.
В однокімнатній квартирі стало зовсім тісно. Ось тоді подружжя і вирішило продати квартиру, переїхати в рідне місто Ірини і там придбати житло побільше.
Чому туди? Все просто: мама Ірини постійно скаржилася на здоров’я, тато – недавно переніс інфаркт. Ірина тоді їздила до них на цілий місяць, доглядала батька. Тепер вона дуже переживала, що не може бувати у батьків так часто, як хотілося б, і чоловік, бачачи її страждання, пішов назустріч.
Гроші на покупку квартири були: за свою взяли непогану суму, збирали не один рік і батьки чоловіка допомогли.
Поки шукали підходящий варіант, натрапили на оголошення про продаж половини приватного будинку.
Поїхали, подивилися. Все дуже сподобалося: будинок міцний, просторий, часткові зручності, шматочок землі – підмога знову ж таки. Свіже повітря. Крім того – школа зовсім поруч, ринок недалеко.
Словом, зупинилися на цьому варіанті. І жодного разу не пошкодували про це. Жили добре, прекрасно ладнали з сусідами.
І питання з батьками вирішилося. Тепер Ірина бувала у них значно частіше. А влітку так і зовсім забирала до себе: на сонечку посидіти, свіжою зеленню імунітет підняти.
Брат, а він молодший за Ірину на сім років, весь цей час жив за кордоном.
Приїжджав раз на рік, а то й на два. І, звичайно, батьки сприймали його появу як свято. Чекали, мріяли, що коли-небудь він повернеться назавжди, буде жити поруч.
І намріяли…
Син розлучився з дружиною і повернувся в рідне місто, залишивши її і сина на піклування нового шанувальника.
Залишатися у батьків не став – орендував квартиру.Через три роки знову одружився. У його обраниці була дочка від першого шлюбу, яку Сергій відразу прийняв як свою.
Тепер він жив у квартирі дружини. У батьків бував рідко: звик перебувати на відстані. З сестрою спілкувався, коли зустрічався з нею у батька з матір’ю.
Так і жили…
Поки зовсім недавно перед очима Ірини не розгорнулася трагедія в родині її найближчої подруги.
Рідні сестри, які до цього були нерозлучні, ніяк не могли поділити квартиру батьків.
Ось ніби все ясно: ділити потрібно навпіл. Але одна з них весь час знаходила причини, через які більша частина батьківського будинку повинна належати саме їй.
У підсумку: сестри посварилися назавжди. І не тільки вони. Їхні діти перестали спілкуватися. Чоловіки стали ворогами. Тепер всі вони шукали способи, як сильніше нашкодити протилежній стороні, і не тільки щодо цієї злощасної квартири. У хід пішли секрети, які сестри довіряли одна одній…
Ось тоді Ірина і замислилася. Якщо найближчі сестри стали ворогами через спадщину, то чого чекати їй? Адже вони з братом майже не спілкуються…
Саме тому вона вирішила поговорити з матір’ю про заповіт…
І поговорила.
Розмова закінчилася сваркою і призвела до неприємних наслідків…
Сама Ірина наступного дня охолола, зателефонувала матері, щоб дізнатися про її здоров’я, але та не стала з нею розмовляти. Точніше, кинула у відповідь:
– Не дочекаєшся! – і поклала слухавку.
Ірина поїхала до батьків, але їх не було вдома. Тоді вона зателефонувала братові, і той відповів, що тато з мамою захотіли у нього погостювати…
Вперше за останні кілька років…
Потім Ірина неодноразово дзвонила мамі, але та жодного разу з нею толком не поговорила: казала, що зайнята.
8 Березня Ірина з родиною хотіли привітати маму і бабусю зі святом, посидіти за святковим столом (Ірина за звичкою приготувала вдома кілька святкових страв), але несподівано подзвонив брат і сказав, щоб вони не приїжджали.
– Ти не хвилюйся, ми вже всі тут, привітаємо маму як належить. І від вас теж.
– Хто це всі? – тільки й запитала Ірина.
– Я, моя дружина, дочка і її хлопець. Ти щось маєш проти?
– Ні, просто дивно якось: чому я не можу відвідати маму в свято? Твоя дочка з її молодим чоловіком для наших батьків – ніхто. У них є рідні онуки.
– Ну не хоче вона тебе бачити! – вибухнув Сергій, – для тебе це новина? Сама на рожен полізла з цією спадщиною! Хто тебе просив?
– Забула з тобою порадитися…
– Дуже даремно. Я б тебе відрадив…
– Невже? Дивись, як ви зблизилися після тієї розмови. Тепер будете дружити проти мене?
– Сама винна! Вони, до речі, завдяки тобі, все-таки збираються заповіт оформляти.
– Одумалися?
Сергій посміхнувся:
– На мене заповіт… Хочуть свою частку мені віддати… Ти ж їм продемонструвала свою безкорисливу любов…
– Прекрасно!
Ірина перервала розмову….
Більше вона ні братові, ні батькам не дзвонила. Довго. Майже рік. Як там у них розвивалися події, вона не знала.
Поки Сергій не повідомив, що у батька стався другий інфаркт, а мама на цьому ґрунті злягла…
– Їм потрібен догляд, сподіваюся, ти це розумієш, – сказав брат.
– Ось і доглядайте, – відгукнулася Ірина, – я все це вже проходила, коли тато хворів перший раз. Тепер твоя черга.
– Знущаєшся?
– Навіть не думала, братику. Це абсолютно нормально – піклуватися про батьків.
– Але я працюю!
– І що? У тебе є дружина, доросла дочка. Впораєтеся. А якщо ні – наймеш доглядальницю…
– А ти?! Ти навіть не відвідаєш батька?!
– Чому? Сьогодні ж поїду в лікарню, щось відвезу…
– А до мами?
– І до мами заїду… Тільки врахуй: доглядати і лікувати їх будеш ти. Ти ж у них улюблений син, спадкоємець… Ось і старайся. Якщо грошей немає – звертайся. Допоможу…
Ірина, дійсно, відвідала батька і матір. Була у кожного хвилин десять-п’ятнадцять. Все це виглядало як черговий візит. Вона це розуміла, але зробити з собою нічого не могла. Образа міцно тримала її серце в своїх руках…
І справа була зовсім не в квартирі або грошах, які можна було отримати за свою частку. Справа була в справедливості. Так у всякому разі вважала Ірина…
Через тиждень батька не стало… Мати пережила його всього на два тижні…
***
Сергій вступив у спадщину. Один… Ірина оскаржувати заповіт не стала.
Брат і сестра не спілкуються…
Зате у сім’ї Ірини велика радість! Сусіди переїхали жити до дітей. Свою половину будинку запропонували їм – за цілком прийнятну ціну і навіть погодилися на розстрочку…Спеціально для сайту Stories
