Так уже склалося, що батька у мене ніколи не було. Мати народила мене, що називається, для себе, коли їй було далеко за 30.
Вона думала, що вже ніколи не закохається і заміж точно не вийде. Але не тут-то було! У житті моєї матері з’явився чоловік, а мені тільки-тільки виповнилося 8 років.
Тоді я не розуміла, що відбувається. Але мама поїхала до свого нового чоловіка, а я залишилася жити з бабусею і дідусем. Власне, вони мене виростили, виховали і поставили на ноги.
Найцікавіше, що мати жила неподалік, але заходила до нас досить рідко, могла зателефонувати раз в тиждень та й все.
Я дуже вдячна своїм рідним за те, що не кинули мене. Життя з бабусею і дідусем було, якщо чесно, дуже чудовим.
Грошей нам вистачало, так як дід працював до самого зрілого віку, а бабуся займалася шиттям і в’язанням. Я завжди носила дуже красиві речі, зроблені її золотими руками.
Бабуся не хотіла, щоб люди навколо говорили про мене. Вона говорила, що сама забрала мене до себе, щоб мені не довелося жити з вітчимом. Він виявився не дуже приємною людиною, був якимсь злим і непривітним.
Тільки через багато років я дізналася всю правду. Виявилося, що мій вітчим просто не хотів зі мною жити.
Він поставив матері ультиматум: або він, або я. І вона, як ви розумієте, вибрала його. Мати аргументувала це тим, що була вже немолодою і це був її останній шанс вийти заміж.
Вона думала, що через якийсь час крига скресне і її чоловік прийме мене. Але цього не сталося.
З тих пір пройшло вже дуже багато років. Весь цей час моя мати прожила зі своїм чоловіком, спільних дітей у шлюбі у них не було. Я ж залишалася поруч з бабусею і дідусем, нам було добре разом. Частково я навіть рада, що моє життя склалося саме таким чином.
Правда, нещодавно на горизонті замаячила нова проблема. Справа в тому, що діда і бабусі вже немає в живих. Їх 2-кімнатна квартира дісталася мені у спадок: матері вони нічого не заповідали. Я жила в цьому будинку з 8 років і живу донині по праву.
А ось моя мати нещодавно залишилася біля розбитого корита. Її чоловік пішов з життя, проте на її ім’я своє житло не переписав.
Більш того, квартира дісталася його синам від першого шлюбу, з якими він навіть толком і не спілкувалася. Нещодавно один із синів подзвонив моїй матері і повідомив, що квартира виставлена на продаж.
Тепер мамі банально нікуди податися. Вгадайте, про кого вона згадала? Бінго! Вона хоче переїхати до мене, мовляв, мені одній тут і так багато місця.
А я, взагалі-то, намагаюся налагодити своє особисте життя. Я зустрічаюся з одним чоловіком, можливо, ми навіть почнемо жити разом.
І, ясна річ, жити зі своєю матір’ю я не хочу! Я нічим їй не зобов’язана, вона кинула мене, коли я була маленькою. Про яку допомогу йде мова?
Мені почали дзвонити подруги матері, вимагаючи, щоб я поселила її у себе. Мовляв, невже у мене зовсім совісті не залишилося!
Я відчуваю тиск, і мені це не подобається. Невже я повинна відчувати себе винуватою після всього, що було?
Але іноді я думаю про те, як би поступила бабуся на моєму місці. Може, потрібно все-таки прийняти мати?
