Два місяці тому я повернулася з закордону. Відвідала сестру з чоловіком, і була дуже вражена красою та архітектурою містечка, в якому вони живуть. Я раніше навіть не звертала уваги на те, який вигляд може мати те чи інше місто. Для мене вони були всі однакові. Центр – краса і порядок.
Можливо, якісь історичні будівлі та споруди, але зайдеш у спальний район, і все одне й те саме. Туристка з мене та ще, була я тільки в пострадянських країнах, але ця поїздка змінила мою думку і не тільки до міської інфраструктури. Сестра мене зустріла не в аеропорту, а в центрі, у кафе.
Я хоч і не просила її про це, але думала, що вона сама здогадається. Не щодня ми з нею бачимося, та й, як мені здавалося, це само собою зрозумілий жест ввічливості. Не дарма ж я їй товкмачила, коли і куди саме мене відвезуть, але ні, на це в неї “не вистачило часу і сил”.
Тож мені довелося завантажувати таксі своїми речами самій. Зокрема й подарунками для їхньої родини. І потім у кафе мене теж попросили розрахуватися за себе. Я хоч і випила чашку кави, але було якось дивно. Уже тоді в мене з’являлися деякі сумніви, чи треба мені було вплутуватися в цю авантюру.
Гроші з собою у мене були, але поняття “гостинність” я теж не забула. Як же так, це тільки початок, а мені ще жити тут цілий тиждень. Невже все відбуватиметься в такому тоні? Ага, саме так. Коли ми приїхали у квартиру моєї сестри, мені було виділено кімнату, в якій вміщалося ліжко і столик.
Для інших речей просто не було місця. Тож мені довелося скласти їх у вітальні. Так вони й провалялися там увесь час мого візиту. Дивно? Не те слово. Особливо враховуючи, що у сестри та її чоловіка були окремі кімнати. Вони з самого початку їхнього шлюбу практикують сон у різних кімнатах.
Сестра каже, що так вони краще висипаються, та й чоловік у неї любить похропіти. Хоча останнього я й не помітила. Крім того, в холодильнику мені дісталася окрема полиця для продуктів. Їх, до речі, мені треба було купувати самій, бо сестра стежила за фігурою, і їй потрібні були особливі продукти.
Її чоловік, навпаки, обожнює м’ясне, але ділитися він ні з ким не збирався. І хоч я привезла із собою багато їжі, якою, звісно, поділилася з господарями, таке ставлення мені здалося навіть якимось непристойним. І все, нічого цікавого більше розповісти, напевно, не зможу.
Наше дозвілля проходило досить буденно. Ми з сестрою гуляли вечірнім містом, вона показувала мені якісь цікаві місця, ділилася розповідями про своє життя. Не те щоб я очікувала більшого, але ми навіть жодного разу не зайшли в який-небудь бар. Просто нудне, буденне, розмірене життя.
Навіть не життя, а проведення часу. Я розумію, що у всіх у нас буває, що настає рутина, але це вже якось занадто. Навіть удома ми не дивилися телевізор, а просто приходили, і кожен втикався в екран свого гаджета. Наче я вдома не могла б цього зробити.
Навіть коли я їхала в аеропорт, мене ніхто не проводжав. Сестра та її чоловік лише помахали руками слідом таксі, що від’їжджало, і на цьому все скінчилося. Я полетіла додому і ще довго не могла отямитися. Наче весь цей час я пробула в якомусь зачарованому селі, де час застиг, а люди як роботи.
Принаймні, сім’я моєї сестри. Як вона могла настільки змінитися? Чи вона на мене ображена за щось? Але ж мій приїзд був її ідеєю. Що за нісенітниця? Можливо, для когось такі зустрічі здаються нормою, але не для мене. Я дуже добре знаю сестру, і та дівчина мені найменше нагадувала її в минулому.
Не подумайте неправильно, але ми по життю обидві тусовщиці. Ми любимо галасливі компанії, вечірки. Любимо голосно говорити і веселитися. Навіть я, якій нещодавно виповнилося 35 років, а вона завжди була енергійнішою. Нічого дивного, адже вона на три роки молодша за мене.
І що я бачу під час зустрічі з рідною сестрою? Що це було? Мінімум косметики, домашній манікюр, по-новому укладена зачіска. Мені вона не сподобалася, до речі. Жодної емоційності, експресії. Тільки холод, спокій і якась тьмяність. За моє перебування в їх місті я не бачила молоді.
Навпаки, всі люди там були ніби чимось стурбовані. Ніби у них купа своїх, особистих проблем, але одягнені вони дуже добре, на дорогих машинах, із приємними обличчями. Можливо, чоловік її якось перевиховував? У це мені віриться насилу.
У неї раніше були чоловіки, але вони завжди отримували гідну відповідь, якщо поводилися неприйнятно, на її думку. Моя сестра завжди була людиною з особистою думкою, натура така. Їй змовчати – це як рибі перестати плавати. По-іншому вона просто не могла. І що я бачу тепер?
Дієта якась, це при її-то ідеальній фігурі! Не зустріти рідну сестру з літака. Таке взагалі в голові не вкладається. Залишається тільки гадати, що це було і чим воно все закінчиться. Я не думаю, що чоловік до неї проявляє насильство. Ні моральне, ні тим більше фізичне.
Він начебто нормальний хлопець, але за три роки в чужій країні, можливо, вона сама змінилася? Ввібрала в себе настрій міста, його правила і традиції? Тоді це дуже погана новина, бо для мене така сестра схожа на чужу людину. Надто вже довго і добре я її знаю.
Спробую запросити її на якийсь час до нас, додому на батьківщину. Одну, без чоловіка може вона знову знайде себе, якою була раніше. Важко бачити рідну людину настільки зміненою. Важко і по-справжньому тривожно.
