Настрій у Тасі був жахливий. Невже їй знову доведеться міняти роботу? А головне – ніхто, крім неї, у цьому не винен.
Уже втретє повторюється одна й та сама історія, і Тася втретє наступає на ті самі граблі.
– Юль, – скаржилася вона подрузі, – ну що я така нещаслива! Мене вже двічі звільнили з роботи за мій язик, і сьогодні я знову вскочила в ту ж саму калюжу.
Юля добре знала характер Тасі – вони дружили з дитинства, майже двадцять років. І їй якраз-таки були зрозумілі причини нещасть подруги.
Тася – зазвичай спокійна, неконфліктна, іноді навіть поступлива. Але це тільки на перший погляд. Ті, хто був знайомий із дівчиною ближче, знали, що такою вона може бути тільки до певного моменту.
Якщо перейти межі й ґрунтовно “дістати” дівчину, вона може вибухнути з такою силою, що той самий вулкан Еяф’ятлайокютль з Ісландії буде нервово випускати свій дим осторонь.
Щось подібне сталося і сьогодні.
Три місяці тому в них у відділі з’явилася дівчина, яку шеф узяв на роботу на прохання одного свого знайомого. Зовнішність у цієї дівчини була модельна – було видно, що вона пройшла тюнінг за повною програмою.
Але професіоналізм, як відомо, не вкачаєш. Аліса (так звали дівчину) явно не справлялася зі своєю роботою.
А замість того, щоб вчитися, вона обрала інший шлях: плескаючи очима, опушеними трьома рядами вій, і надувши губки “качечкою”, Аліса підходила до будь-кого, хто здавався їй поступливим, і просила допомогти “ось тут і ось тут”, а потім ще “ось у цьому місці і в цьому”.
Таким чином, людина фактично виконувала за неї все завдання. До Тасі вона підходила найчастіше, бо та не відмовляла їй жодного разу.
Але сьогодні Тася закінчувала серйозний проект, який мала здати наприкінці дня, і їй було ніколи вирішувати проблеми Аліси. Але та сіла поруч із Тасею і звично занила зі своїм “ось тут і ось тут”.
Тася кілька разів м’яко сказала дівчині, що вона зайнята, але та не відставала. Тоді Тася повернулася до Аліси і прямо в обличчя видала все, що думала про неї та її розумові здібності. Причому слова “безмозка курка” були в цьому двохвилинному монолозі найм’якішими.
Аліса заплакала, схопилася і вибігла з кабінету.
А за півгодини Тасю запросив до себе шеф.
Оскільки вулкан одразу не зупинити, то Тася і йому пояснила, що виконувати роботу за дівиць пана Романчука – того самого, за чиєю протекцією Алісу взяли на роботу, – вона не збирається.
І додала, що може це робити, якщо додатковий обсяг роботи буде включено до трудового договору і відповідно оплачено.
Шеф здивовано подивився на Тасю і сказав:
– Ви вільні, йдіть.
І ось тепер дівчина сиділа з подругою в кафе і гадала, отримає вона завтра розрахунок чи ні.
– Тасю, я тобі вже давно казала, що ти сама провокуєш ці ситуації. Навіщо ти стала допомагати цій дівиці на постійній основі? Гаразд, один раз, ну, два. А потім треба було її ввічливо послати, – пояснювала Юля.
Сама вона була зовсім іншою. Хоча колись Юля теж не могла нікому відмовити. Сказати “ні” їй здавалося неможливим. Відповідно, народ вантажив на неї всі свої проблеми. Але дівчина знайшла в собі сили змінити ситуацію. Вона не стала чекати, коли її внутрішній “вулкан” переповниться і вибухне.
– Не можна бути хорошою для всіх, – продовжила Юля. – Навчися нарешті прямо говорити про те, що тобі не подобається. Ти що, думаєш, що твої колеги, за яких ти виконуєш роботу, добре про тебе думають? Не спокушайся! Скоріш за все та сама Аліса думала про тебе приблизно так: “Як добре, що тут є така дурна Тася, на яку можна звалити все, а самій у цей час відпочити!”
– Та я все розумію, воно якось само собою виходить! – вигукнула Тася. – Ось уже скільки разів давала собі слово! Але мені просто незручно відмовляти людям. Начебто разом працюємо, майже друзі.
– А ти знаєш, скільки таких “друзів” зникло з мого життя після того, як вони зрозуміли, що більше не зможуть мене експлуатувати? І гірше я себе від цього не відчула. Виявилося, що це дуже легко – прямо говорити те, на що я можу погодитися, а що для мене неприйнятно.
– Та я все це розумію, – повторила Тася.
– Так, розумієш ти! Згадай, куди ми збиралися піти минулої неділі? У театр! І квитки вже купили. Але зателефонувала твоя сестра, і ти залишилася вдома наглядати за племінником, а вона з чоловіком пішла в гості.
А вони могли б няню найняти або попросити свекруху посидіти з дитиною. Але навіщо, коли є така безвідмовна Тася!
– Але це ж родичі, а не чужі люди, сестра так просила! – сказала Тася.
– Яка різниця! Ти пам’ятаєш, коли ми їздили на два тижні в Одесу, Віра теж запропонувала мені взяти із собою восьмирічну племінницю. Але я їй відмовила, тому що збиралася відпочивати так, як мені хотілося, а не доглядати за дитиною. Я Вірі одразу сказала: “Навіщо мені цей головний біль? Хочеш відправити доньку на море, купи путівки їй і бабусі – якщо, звісно, вона погодиться”.
Юля намагалася пояснювати Тасі:
– Якщо тобі щось не подобається, є два шляхи – терпіти і тим самим руйнувати себе, або одразу висловити своє невдоволення. Ти не хочеш конфлікту і тягнеш до останнього. Але конфлікт все одно буде, причому його масштаб не можна порівняти з тим невдоволенням, якого зазнає людина, якщо ти їй відмовиш одразу.
І тобі легше – ти не будеш накопичувати в собі негатив. Якщо після цього людина перестане з тобою спілкуватися, значить, ти їй була потрібна тільки як “зручна одиниця”, завдяки якій вона вирішувала свої проблеми.
Цього разу Тасі пощастило – її не звільнили. Ба більше – з офісу зникла Аліса.
А Тася продовжує працювати. Колеги і зараз звертаються до неї з проханнями про допомогу, але вже набагато рідше і нормально реагують, якщо вона відмовляє.Спеціально для сайту Stories
