Мама все дитинство мені казала, що для жінки головне бути гарною господинею, хорошою мамою і все таке.
Коли я варила несмачну їжу, чи погано мила підлогу, мені весь час твердили: “Хто тебе таку безруку заміж візьме”.
От в 18 я вискочила за першого, хто покликав. Ні хвилини тепер не жалкую про це, але, дитинство далося взнаки.
Кожного разу, мені здавалося, що картопля не надто м’яка, м’ясо не ідеальне, а в квартирі не зовсім затишно і стерильно.
Я настільки боялася образити чоловіка і дітей, що стала для них рабом, безкоштовною мультиваркою, з функцією прання та “плакальним желетом” в комплекті.
Я завжди вважала, що я щаслива. Так, діти ні в чому не потребують, чоловік багато працює, але ж заради нас. І згадуючи слова мами, я думала, що я, то це і є те саме прибирання, прання і вислуховування ниття дітей. А в чому ж ще проявляється жінка?
Очі мені відкрила одна ситуація, коли чоловік на 8 березня подарував нічну сорочку. Якісна, дорога, адже він так і запевняв, дуже приємна на дотик, але візуально, мені при вигляді цієї речі хотілося спустити з’їжену вечерю в унітаз.
Ви можете мені не вірити, але коли я її надягнула, в мене почалися позови рвоти. Гарний подарунок від коханого чоловіка, на 8 березня, від якого нудить. Так?
І в один прекрасний момент, я подивилася на цю сорочку і зрозуміла – Я, це Вона. Я така ж м’яка, “якісна” з дорогим оздобленням, а по суті, безформенний мішок.
Що я зробила? Купила собі ще одну таку ж сорочку. Щомісяця я купувала собі сорочки на розмір менші, на 5 см коротші.
За 6 місяців я схудла на 7 розмірів, перестала підлаштовуватися під дітей і порівнювати себе з мішком.
А сорочка лежить в шафі, нагадуючи мені про те, якою бути не треба. Не треба бути сорочкою, ганчіркою, яка приймає форму того, хто її носить.
