Найбільше я хвилююся за свого сина. Навіть попри те, що йому вже 30 років. Я мама, і я так влаштована. Зараз мені 62 роки, але я не можу з повною впевненістю стверджувати, що мої хвилювання кудись зникли.
Для мене він все ще дитина, хоча розумом я і розумію, що це вже давно не так. З його батьком ми розійшлися, коли сину було сім років. Так вийшло, люди перестають кохати одне одного.
Розлучення пройшло легко, а мій колишній залишив нам квартиру і навіть деякі фінансові заощадження. Він не йшов в іншу сім’ю, лише робота була його пристрастю. Тож гроші йому були не особливо й потрібні.
У мене починалися і згасали нові стосунки, але сина я у свої справи не посвячувала. Хлопчик ріс, і все, що я хотіла йому дати, – це щасливе дитинство і гарну освіту. Так воно і вийшло.
Школу син закінчив із четвірками і п’ятірками. Я прихильник того, щоб не змушувати дитину бути відмінником. Тому що відмінники в реальному житті часто виявляються безпорадними.
Знайшовся гарний інститут у нашому місті, і він цілком очікувано вступив на безкоштовне навчання. У цей період ми трохи віддалилися, оскільки його вже цікавили інші теми.
Хлопець дорослішав, і я розуміла, що морально мені б потрібно було його відпустити, але, як я не старалася, виходило погано. На орендованій квартирі в нього я бувала, напевно, частіше за всіх його друзів.
Приносила щось поїсти. Іноді прибирала у квартирі. Коли вперше помітила жіночі речі у ванній, зробила перерву на місяць і не приходила до сина взагалі. Лише коли він сам попросив навідатися, прийшла в гості.
Потім він закінчив інститут, влаштувався на непогану роботу і продовжував жити один. Ми стали рідше бачитися, але продовжували активно спілкуватися через Інтернет. До того моменту, як він сказав, що одружується.
Там уже почалася передвесільна метушня. Було не до того. З невісткою мене познайомили трохи раніше, тож я, можна сказати, знала цю дівчину. Загалом нічого, але вона з обласних – типовий говір, гучний голос і відкритість.
Може, комусь тільки такі й подобаються, але я все ж вважаю себе міщанкою в цьому сенсі. Так, ще мені розповіли, що син поїде жити до її батьків. Там великий будинок, розділений на дві половини. Свіже повітря і все інше.
Син працює вдома, тож із географією проживання в нього проблем виникнути не повинно. І все ж це інша сім’я. У повному розумінні цих слів. Вони житимуть в одному будинку. А якщо раптом щось не так?
На весіллі я познайомилася з родиною нареченої. Непогані люди, знають ціну грошам і вміють не подавати виду щодо них. Поважаю. Але, боюся, життя в селі змінить мого хлопчика. Та ще й оточення відповідне.
Чоловік, звісно ж, має вміти попрацювати в багнюці. Але не цілу ж добу там возитися! Навіщо тоді була потрібна ця вища освіта. Невістка, звісно, заспокоювала мене. Казала, що вони приїжджатимуть часто в місто.
Провідуватимуть мене. Та й працювати за ноутбуком краще на свіжому повітрі. Але я собі місця знайти не могла, ніби щось відчувала. Нещодавно мені довелося переїхати до них на якийсь час. І почала помічати недобре.
Поки мій син працює, його дружина постійно з кимось говорить по телефону. А потім я помітила в її ноутбуці повідомлення від якогось чоловіка. Тепер не знаю, як відкрити синові очі на все, що відбувається. Може, я вигадую проблему там, де її немає?
