Кафе заповнювали співробітники редакції. Вечірка з приводу Нового року і підбиття підсумків роботи. Звучала музика, жінки крутилися біля дзеркала, поправляючи зачіски, розглядаючи вбрання одна одної, жартували та побіжно поглядали на Наталю, яка не так давно працювала в них і вже отримала підвищення від залізної леді – їхньої начальниці – Анастасії Сергіївни.
– Дивіться-но, наша Наталя навіть зволила прийти. Але ж ніколи не приходила на корпоративи. Що це з нею? І навіть сірий буденний свій костюм на платтячко змінила, щоправда, і воно блякле, під стать її обличчю, – пошепки говорила Аллочка.
– Та годі тобі, Алло, їй сама Анастасія наказала. Я особисто чула розмову. Мовляв, тепер ти заступник редактора, тож зобов’язана бути з колективом і в будні, і у свята, – сказала секретарка Іра, – до того ж ділові якості Наталії дійсно на вищому рівні.
Дивись, скоро і замінить головного. Голова в неї працює відмінно.
Коли Наталя прийшла до редакції, ніхто не міг подумати, що така сіра мишка користуватиметься повагою самої начальниці. Але Анастасія Сергіївна побачила в Наталі не тільки великий потенціал, а й редакторський і письменницький талант, смак і безпомилковий підбір потрібного матеріалу до журналу, який випускає редакція.
Сама ж Наталя постійно відчувала на собі критичні погляди з боку жінок. Так, вона не вміла одягатися, і до того ж вважала, що на роботі вбрання відволікає, і що не варто витрачати час на біганину магазинами і стежити за новинками моди. Тому її сірий костюм радше був схожий на робочу форму.
До того ж жінка не користувалася косметикою і так заглиблювалася в роботу, що не завжди чула звернене до неї запитання.
Співробітниці вважали це дивацтвом, а чоловіки не звертали на неї уваги, ніби Наталя і не була молодою жінкою двадцяти восьми років.
Сьогодні, у ресторані, після виступу Анастасії та вручення конвертів із преміальними, Наталя сиділа за столом і сумувала. Їй хотілося вже йти додому, але було рано, і треба було бути присутньою хоча б ще близько години.
У цей час до неї підійшов Олег, хлопець із друкарського цеху їхньої друкарні, і посміхнувшись, запитав:
– Танцюєте, Наталю Петрівно?
– Що? – не зрозуміла його жінка.
– Пішли танцювати.
– Танцювати? Навіщо? – зніяковіла від несподіванки Наталя, – тобто, я не танцюю, зовсім не вмію…
Він владно взяв її за руку і повів у центр залу. Навколишні помітили вихід Наталі і відверто посміхалися, дивлячись на парочку.
– І навіщо було мене сюди тягнути? – почервоніла Наталя, – ми ледь знайомі, і ти не подумай, що мені було нудно. Я все одно збиралася йти, тож для веселощів пошукав би когось цікавішого.
– Усе сказала? – безцеремонно відповів Олег і трохи притиснув її до себе ближче.
– Так, я, здається, починаю розуміти, – серйозно заговорила Наталя, – ти перебрав?
– На жаль, не вгадала. Я не вживаю. Не маю схильності, – широко посміхнувся Олег.
– Тоді тобі веліла Анастасія? Чи хтось інший, щоб я не нудьгувала? – гадала Наталя.
– Знову не потрапила. Ніхто мене не змушував. Я сам вплутався в цю авантюру… – Олег усміхався, явно бавлячись.
– Отже, парі… Правильно? Парі з кимось тримав, що будеш зі мною танцювати, або навіть фліртувати? Адже я не така як усі? Треба мене змусити ще й закохатися! Ну, як там це у вас, у сперечальників буває? Так? – розійшлася Наталя
– Вгадала… Здаюся. І відразу прошу вибачення. Каюся, – Олег напівжартома, напівсерйозно став на коліно і поцілував їй руку. Музика в цей момент закінчилася. Усі побачили Олега, який стояв перед “сірою мишкою”, і розреготалися.
Вона повернулася і вийшла із залу. Наталя вже одягала шубку і виймала з сумки телефон, щоб замовити таксі, але тут її наздогнав Олег на виході з кафе.
– А що як нам пройтися трохи? Раз вечір уже все одно зіпсований? Наталіє Петрівно? Ну, дозволь мені провести тебе. Я теж не хочу там залишатися, – просив Олег, забігаючи вперед і заглядаючи в обличчя Наталі.
– Ні, все-таки, ти перебрав. Іди, будь ласка. Мені час додому.
– Якщо рахувати один келих ігристого, то тоді так. А більше не доторкався, – Олег спробував узяти Наталю під руку, але вона ухилилася і сіла в автобус, що підійшов до зупинки. Олег поспішив за нею.
Вони їхали в напівпорожньому автобусі й мовчали. Він проводив її до будинку, як сам висловився: з метою “її ж безпеки”.
Наступного дня на роботі тільки й говорили про витівку Олега, і про збентеження Наталії. А вона як ні в чому не бувало сиділа на своєму робочому місці і читала тексти, дивлячись у комп’ютер. Тільки на відміну від колишньої форми, на ній була синя блуза зі сріблястими запонками і такого ж синього кольору туфлі на підборах.
– А Наталка-то, схоже, розтанула, – поспішала поділитися своєю думкою з колегами Алла.
– Ага, наш криголам здався. Дивись, а їй пасує цей колір. Я й не помічала, що в неї блакитні очі… – підтримала секретарка Ірочка.
Під час обідньої перерви всі співробітники залишали офіс. Хтось поспішав у їдальню неподалік, хтось у кафе, а хтось у буфетну при торговому центрі.
Коли всі повернулися на робочі місця, то побачили, що на столі в Наталі стоїть букет червоних троянд у банці з водою.
Наталя почервоніла і зам’ялася біля свого столу. А потім безпорадно озирнулася довкола і сіла, намагаючись не дивитися на квіти. За хвилину вона віднесла їх на підвіконня.
Алла дуже голосно коментували,які прекрасні троянди у Наталії.
– Та перестань, Алло, це не мені, напевно Анастасії Сергіївні хотіли подарувати, але вона сьогодні на нараді… Ось і поставили тут. Випадково. І не смішно, – відповіла Наталя.
Після роботи вона йшла на зупинку, і знову побачила Олега. Він привітався і злегка вклонившись, сказав:
– Я там сьогодні квіти приносив на знак вибачення за вчорашню поведінку.
– То це твої троянди?
– Вони для тебе. Ти не взяла їх? – Олег, зробивши сумне обличчя, нарочито голосно зітхнув.
– Послухай. Ти уклав парі на мене. Що, непідйомна сума чи дуже не хочеться програвати? – скипіла Наталя, – мені шкода тебе. Якщо хочеш, я можу прикинутися, що ти переміг. І гру закінчено. Ти залишаєш мене в спокої. Домовилися?
– Добре, але як ми доведемо, що ти закохалася? – запитав Олег.
– А я ще й маю закохатися? – здивувалася Наталя, – невже так поставлено питання? Я покажу всьому твоєму друкованому цеху, що оцінила твої знаки уваги. Ось і все, і крапка. І ти більше не показуєшся мені на очі. І це – велика поступка від мене, між іншим.
– За що ж така поблажливість? – Олег склав руки на грудях.
– Тому що не бачу простішого і легшого способу позбутися тебе, – суворо відповіла Наталя.
– Але завтра останній день перед новорічними вихідними… Ти точно прийдеш? – запитав Олег, – обіцяєш? Зрозумій, мені дуже потрібно… Сума справді велика, і вдома мене не зрозуміють… Я влип.
Наталя була розлючена його зізнанням. Адже ще сьогодні, побачивши на столі букет, дбайливо поставлений у банку, серце її здригнулося, і нове відчуття тепла схвилювало її. Але тепер усе зруйнувалося…
Наступного дня вона була ще ошатнішою. Яскрава червона кофточка, найтоншого в’язання дуже пасувала до такої ж помади на губах Наталі. Співробітниці мовчки переглядалися, і показували на неї очима. А вона встала і пішла в друкарський цех.Там майже нікого не було.
– Привіт, а де всі? – здивовано промовила Наталя.
– Я тут, і це головне. У нас закінчилися термінові роботи. Кінець року, сама знаєш. Тепер усе після канікул. Троє відпущені у відгули, один на лікарняному, один хлопець он сидить, і я… Так, я слухаю… – Олег посміхався і не міг відвести погляду від Наталки, яка стала гарнішою.
– Ну, – почала Наталя, – спасибі тобі за все. З Новим роком, тебе, красунчику… – вона говорила голосно, явно привертаючи увагу співробітника.- Слухай, я не знаю, що ще говорити, – прошипіла вона й обвила його шию руками. А потім поцілувала його в щоку й одразу ж відвернулася і пішла.
Олег як стояв на одному місці, так і не зрушив . Він безглуздо посміхався і шепотів:
– Ох і наївна ти, Наталко, хоч і заступник редактора… Кохаю я тебе. І не було ніякого парі…
Робочий день був короткий, усі поспішали додому. Олег знову чекав Наталю біля виходу їхнього офісу.
– Ну, тепер що? – запитала вона, – здається, я всі наші домовленості виконала.
– Майже, – відповів Олег, – але залишилася одна дрібниця.
Він вийняв із кишені квитки . Наталя витріщила очі.
– Звідки таке диво? Як вдалося дістати?
– Ось це я тобі розповім потім, а зараз бігом на балет! Ми встигаємо. І жодні відмовки не приймаються
– Нічого не розумію. Ти ж казав, що все. Але я так обожнюю балет! Не можу відмовитися… – говорила Наталя, а Олег швидко вів її під руку до метро.
Після вистави вони поспішали до Наталі. Ще в антракті він зізнався їй, що ніякого парі не було. І що цей виверт він на ходу вигадав від боягузтва, бо не міг відразу сказати, що вона подобається йому. І давно.
Наталя мовчала. Здавалося, що вона відчувала полегшення, весь вечір вони сиділи поруч і Олег часто дивився не на сцену, а на неї… І їй це було дуже приємно.
– Наталю, мені багато чого тобі треба розповісти. Але це потім. А сьогодні я прошу тебе: давай разом зустрінемо Новий рік, що б потім не було між нами.
Вона погодилася. Подзвонила матері, що прийде не одна. І вийшло спонтанне знайомство з її батьками. Новорічні дні вони зустрічалися щодня. А коли вийшли на роботу, то всі співробітники редакції помітили явні зміни в Наталі. Вона посміхалася, була чуйною і веселою.
– Ох, ці червоні троянди… – жартувала Аллочка, – Наталю Петрівно, а вам так личать нові вбрання. Ви зовсім інша в них.
– Ой, дякую, не треба мені стільки компліментів. Я не заслужила… – скромничала Наталя, і постійно поглядала на годинник. Вона чекала обідньої перерви. Тепер вони щодня обідали з Олегом, і раділи кожній годині, проведеній разом.
– Як кохання змінює людей, – говорила Ірочка, дивлячись слідом за Наталею, яка йшла.
– Так воно і повинно бути, коли кохаєш, – луною відповідала Алла, – на те воно і кохання!
