З другим чоловіком Лариса познайомилася на гірськолижному курорті . Подруга спокусила її на п’ять днів відпочити, покататися на лижах:
– Ларо, скоро закінчується зима, а ми з тобою всього один раз каталися на лижах. Я знайшла путівки в Буковель на п’ять днів, із величезною знижкою, тож заперечень не приймаю, – наполягала Рита.
Лариса прикинула обсяг роботи на п’ять днів і вирішила, що завалу в роботі не передбачається, тож може собі дозволити розслабитися. Начальників над нею немає, вона сама собі господиня, дівчата-продавці не підведуть, свят теж поки не передбачається. Тож її квітковий бізнес не постраждає, поки вона катається на лижах.
У Лариси квітковий магазин, великий, у центрі міста, бізнес її процвітає і в прямому, і в переносному сенсі.
У готелі Лариса з Ритою влаштувалися швидко, класний номер, після заїзду в номер спустилися в кафе на вечерю. А завтра зранку вони на підйомниках піднімуться в гори, обидві любительки катання на гірських лижах. За сусіднім столиком сидів чоловік років п’ятдесяти, у його чорному волоссі поблискувала сивина, він уважно дивився в телефон.
Подруги вирішили скоротати цей вечір тут у кафе, у цій невимушеній обстановці, приглушена музика, відвідувачів не дуже багато. Вони вже ласували десертом, коли чоловік підійшов до них:
– Добрий вечір, можна до вас у гості, за столик?
– Добрий вечір, сідайте. А ви хто? – запитала Рита.
– Антон. Ось нудьгую один, думаю, що з вами мені буде веселіше.
Познайомилися, Антон замовив пляшку італійського і десерт. Антон розповів, що приїхав сьогодні, побачив путівку за пристойною ціною і вирішив покататися на лижах. Вечір минув непомітно, якось легко було подругам спілкуватися з Антоном. Нікого з них він своєю увагою не виділяв, був ненав’язливий, і подруги залишилися задоволені знайомством із сусідом по столику.
На трасі вони каталися із задоволенням, погода сприяла, снігу було багато. Лариса мигцем бачила Антона, він вийшов із підйомника попереду них. Накаталися вдосталь:
– Ой, Рито, яка ти молодець, витягла мене сюди. А я ще роздумувала.
– Ось, ти завжди так. Поки тебе зрушу з місця, багато сил витрачу. Добре, що я в тебе така подруга, легка на підйом, мені тільки скажи, і я вже готова!
Увечері подруги сиділи в кав’ярні за тим самим столиком, весело обговорювали катання на лижах і падіння Рити. Вона не очікувала, що може впасти, лижниця вона що треба, на ногах стояла міцно, але ось випадково впала, і не могла піднятися від сміху. Їй стало смішно, що вона розтягнулася майже на рівному місці. Вони реготали й не помітили, як до них підійшов Антон.
– Привіт! Ого, як у вас сьогодні весело!
– Так, весело, Рита сміється сама над собою, смішно їй, що впала на рівному місці, – сказала Лариса. – Сідайте, Антоне, якщо не поспішаєте нікуди.
– Дякую, не поспішаю, я відпочиваю. Насолоджуюся самотністю, у мене останнім часом були суцільні напруження в житті, а зараз усе добре.
Пролетіли п’ять днів, подруги поверталися додому, на вокзалі зустрілися з Антоном, він їхав до себе в Дніпро.
За ці дні вони здружилися, останні три дні каталися втрьох, Антон ставився до них, як до друзів. Обмінялися телефонами, запросили одне одного в гості. Антон сказав, наступного разу, чекає їх у себе вдома. Під час прощання він усе-таки затримав руку Лариси у своїй, пригорнув міцніше, вона це відчула.
Рита була засмучена, Антон запав їй у душу, а він ніяк не виявляв інтересу. Просто друзі й усе. Вона протягом усієї поїздки говорила про нього, а Лариса мовчки слухала і кивала головою.
– Ні, Ларо, я все-таки сама зателефоную йому завтра. А що тут такого? Дізнаюся, як доїхав, як справи? Якщо, звісно, він не зателефонує.
Антон зателефонував Ларисі через три дні.
– Привіт, вирішив дізнатися, як у тебе справи, як добралися?
– Привіт, нормально. Я на роботі, поки була відсутня, накопичилися справи, розгрібаю. А ти як, що нового?
– У мене все добре, єдине, що я сумую за тобою. Виявляється, всі три дні ти не даєш мені спокою, постійно думаю про тебе. Спочатку думав, що це так, минеться, а ось і не минеться. Шкода, що ти далеко, ну нічого, сподіваюся побачимося.
– Антоне, якось несподівано це чути, начебто ти не виявляв особливого інтересу до моєї персони.
– Це тобі так здається, я просто боявся бути нав’язливим, у нас склалися одразу дружні стосунки, і ти навіть натяку не дозволила собі, щоб я побачив якийсь інтерес із твого боку. Цікаво, а що ти думаєш про мене? Можливо, я зможу сподіватися на щось більше, ніж дружба?
– Антоне, ти дуже подобаєшся Риті, вона, напевно, тобі дзвонила?
– Так, Рита дзвонила, але я їй пояснив чесно і відверто, що мене ти зачепила і не відпускаєш.
–
– Ось у чому справа, а я їй дзвоню, вона не відповідає, невже образилася?
Рита наступного дня після приїзду зателефонувала Антону, і відразу пішла в атаку:
– Антоне, як ти добрався? А я вже сумую за тобою, ти мені сподобався з першого погляду, не інакше – це кохання! Нам потрібно неодмінно зустрітися найближчим часом і …
Антон перебив Риту:
– Доїхав нормально, все гаразд. Рито, я відразу хочу сказати, щоб ти не сподівалася щодо мене, мені подобається Лариса. І хоча я не подавав виду, але вона мені дуже подобається. Я начебто і тобі не давав приводу, і не виділяв своєю увагою нікого з вас, тож не ображайся. Мені приємно, що ти до мене так ставишся, але тільки дружба, на більше не потрібно розраховувати. Я хочу зателефонувати Ларисі і зізнатися їй.
Рита образилася на Антона і на подругу. Другий день телефонує Лариса, а вона її ігнорує. Не знає, що сказати:
– Напевно Лара відчувала, що Антону подобається, і мені нічого не сказала. Хоча він каже, що нікому не приділяв особливої уваги.
Рита сама зателефонувала Ларисі:
– Привіт, подруго, як життя?
– Рито, а ти чому не відповідаєш, я тобі скільки дзвонила?
– Не відповідала, тому що ти зрадниця!
– Що? Чому? Коли я тебе зрадила?
–
– Я говорила з Антоном, він мені зізнався, що ти йому подобаєшся, а я так, друг. Ти прекрасно знаєш, що він мені подобається, я його не можу забути. Чому ти йому не подзвонила і не сказала про це.
– Рито, я взагалі не збиралася йому дзвонити, ти ж сама сказала, що подзвониш. І навіщо я повинна була йому дзвонити? Так він мені дзвонив два дні тому і зізнався, що я йому сподобалася, але це було після твого дзвінка йому. До чого тут зрадниця? Ти не маєш права мене звинувачувати у зраді, мені неприємно.
– Знаєш, що Лара, якби він тобі не подобався, ти сказала б йому про мене.
– Так я сказала, але він розповів про вашу розмову, і вважає тебе другом.
– Мені не потрібна його дружба, і твоя дружба теж не потрібна. Ви обидва зрадники.
– Рито, ну так не можна. Ніхто ні в чому не винен!
– Не дзвони мені більше, я тобі не подруга, – зі злістю кинула Рита і відключилася.
Лариса розревілася, їй стало прикро, що стільки років дружби Рита запросто розтерла в порошок. Ну хіба Лариса винна, що Антону вона сподобалася. Лариса навіть і не думала про це. Він їм розповів про своє розлучення з дружиною, яку застав із молодим чоловіком у них у будинку.
Потім ділили бізнес через суд, дружина, як могла, намагалася більшу частину відсудити. Наймала найдорожчого адвоката. Отримала вона одну третину, тому що бізнесом Антон почав займатися набагато раніше, ніж одружився з нею, і спільних дітей у них немає.
Лариса зрозуміла, що він приїхав відпочити від усього, і від дружини зокрема. Вона й не думала, що Антон зацікавиться після всього, жінками. Ще не відійшов від своїх судових справ. А тут виявилося зовсім по-іншому.
І що тепер їй робити з усім цим? Втратила подругу через чоловіка? Лариса вирішила почекати, можливо, Рита прийде до тями, і в них усе налагодиться.
Минув місяць, Антон дзвонив Ларисі часто, він щовечора бажав їй “на добраніч”.
Сьогодні Антон зателефонував удень, запитав, де знаходиться її магазин. Через годину Антон власною персоною стояв перед Ларисою з величезним букетом троянд.
– Хоч у тебе своїх квітів багато, я дарую тобі ці троянди з коханням і надією на взаємність.
Лариса, побачивши Антона, не повірила своїм очам, він ніколи не говорив, що приїде, тільки чула від нього, як він сумує.
Увечері Антон залишився в Лариси, він запропонував переїхати до нього . У них велике місто, і її квітковий бізнес можна відкрити там, а він допоможе. Сам він сюди не може переїхати, оскільки його бізнес неможливо перевести сюди.
Лариса зателефонувала Риті:
– Рито, ти все ще ображаєшся? Я тебе розумію, не ображайся. Я, напевно, поїду до Антона, давай помиримося, і ти приїдеш до нас у гості.
– Ой, Ларо, як добре, що ти така розумниця і добра, не як я. Я переживаю, а сама не можу тобі зателефонувати, бачиш, яка противна. Знаю і давно зрозуміла, що не права, звинуватила тебе у всіх гріхах. Це скоріше за все від жіночої заздрості, від того, що Антон обрав тебе. Вибач мені.
– Рито, приїжджай у кав’ярню поруч із моїм магазином.
Коли Рита увійшла до кав’ярні, подивилася в кут, де розташований їхній улюблений столик, і не повірила очам, поруч із подругою сидів Антон. Він схопився, взяв величезний букет квітів і вручив їх Риті:
– Привіт, мій найкращий друг. Вибач нас за наше кохання.
Рита посміхнулася і сказала:
– Та що вже, серцю не накажеш. Я рада за вас, чесно і щиро, дуже рада. І наша дружба назавжди. У мене найкраща подруга Лара, яка розуміє, а тепер ще й ти Антон, мій найкращий друг.
