Ірина просто жила. Як робот. Ходила на роботу, займалася справами, а увечері приходила додому. І ось там починалося найстрашніше. Порожнеча. І серце розривалася від болю. Вона, напевно, в мільйонний раз набирала номер колишнього чоловіка і слухала “Абонент тимчасово недоступний”.
Надіслала сотні смс-повідомлень. І скрізь були одні й ті самі слова: «Поверни мені її! Будь ласка!» А відповіддю була тиша. Він точно знав, куди найболючіше бити. Якби він забрав гроші, прикраси, вона б швидко забула, але він узяв найдорожчу і найулюбленішу у світі істоту. Помста вдалася.
Ірина та Олексій прожили разом 10 років. Вона його кохала сильно, він – їй здавалося, що так. Олексій любив прийняти на груди і в пориві п’яних розбірок штовхнути дружину. Потім вибачався. Ірині здавалося, що така поведінка – результат дитячої травми, мати Олексія була вдачі жорсткої.
І як він розповідав, у дитинстві часто залишала його в темряві одного, йшла гуляти. Іграшок практично не купувала. Вона уявляла собі маленького хлопчика, одного, серце стискалося від болю. І знову прощала чоловікові його витівки. Траплялося, він затримувався з роботи.
Та що там вона навіть у телефоні знаходила повідомлення від незнайомих жінок, але Олексій пояснював – це так, нічого страшного, легке листування. Ірина була жінкою симпатичною – білява, блакитноока, на кшталт Мерилін Монро, але чоловік найчастіше був із нею холодний.
Подруга постійно казала, що Олексій з нею живе, бо йому так зручно, та й сплять вони у різних кімнатах. Ірина була сиротою. Братів-сестер теж не було. І вона чіплялася за Олексія, як потопаючий за соломинку. Боялася залишитись сама, а потім з’явилася Анфіса.
Ірина йшла від Ксюші, коли побачила підлітків, які через горище вилізли на дах будинку. На даху побачила, як ті тримають у руках кішку. Лапки у неї були зав’язані, на голові – мішок. Її збиралися скинути вниз. Іри відібрала нещасну тварину. Розв’язала її, почала гладити.
Кішечка перестала тремтіти, довірливо уткнулася їй у щоку. От так у Ірини вдома з’явилася Анфіса. Чоловік, щоправда, радості не виявив. Пробував умовити віддати кішку, але Ірина була непохитна. Вона Анфісу любила! Разом з нею дивилася телевізор, займалася домашніми справами.
Кішка дивилася на неї своїми янтарними очима і немов усміхалася. З появою Анфіси Ірина немов підбадьорилася, навіть почуватися краще стала. Якось повернулася з роботи раніше. І почула писк. Не роздягаючись, побігла до кімнати.
Анфіса сховалася під диван, а Олексій намагався тицьнути її шваброю. Ірина криком кричала, що розлучиться з чоловіком, якщо він буде погано ставитися до її улюблениці. Вона не жартувала і наступного дня подала на розлучення. Квартира була її. Чоловіка вона попередила.
Той намагався зобразити закоханого, та Ірина навіть слухати не стала. Тоді Олексій попросив залишитись ще на два дні, щоб житло собі знайти. Олексій зателефонував, коли вона готувалася йти додому з роботи і заявив, що з’їжджає, але на останок помстився.
Вдома Ірина зрозуміла, що мав на увазі чоловік – він забрав Анфісу. Даремно Ірина дзвонила, писала, все марно. Минуло три місяці. Ірина знайшла якогось старого друга свого колишнього чоловіка і пішла до нього, хоч спитати, чи не згає той, де шукати Олексія.
Коли двері відчинила його дружина, Ірина впала на коліна і благала сказати, де шукати її колишнього чоловіка, щоб забрати кішку. Гриша м’явся у дверях, а його дружина, гучноголоса Галя, схопила рушник, замахнулася на нього і наказала сказати правду.
Чоловік, махнувши рукою, назвав адресу. Ірина не пам’ятала, як їхала до того місця. Як стукала у двері. Відкрив колишній чоловік, за яким стояла незнайома дівчина в халаті. Ірина зі сльозами крикнула, щоб він віддав Анфісу. Олексій усміхнувся і заявив, що викинув кішку, то напевно вже здохла.
Колишній чоловік зачинив двері. Ірину привели до тями сусіди. На майданчику вона сповзла по стіні і знепритомніла. Повернулась додому. Минуло ще два місяці. Повертаючись із роботи, Ірина дивилася на різнокольорове листя – прийшла осінь. Біля під’їзду вона побачила кішку.
Худа, брудна. Коли Ірина придивилася до тварини, то просто кинулась уперед, упала на коліна і підняла тварину із землі. На неї дивилися такі улюблені очі янтарного кольору. Ірина цілувала кішечку, притискаючи до себе.
Ми познайомилися в електричці. Я відразу звернула увагу на жінку, яка без кінця гладила і притискала до себе напрочуд спокійну і гарну кішку. Як з’ясувалося, вони їздили у гості. Ірина, розповідаючи цю історію, досі не може знайти пояснення поверненню Анфіси. Називає це дивом.
Досі докоряє собі за те, що довелося пережити її улюблениці за ці п’ять місяців. Я чула, як собаки поверталися. З інших міст. Але як знайшла дорогу ця сама Анфіса, справді дивно! Але головне – вони тепер разом. Напевно, люблячі серця так і поєднуються….
