До весілля залишалося всього два тижні, і Олексій не знав, що йому робити. Як зізнатися своїй нареченій Марині в тому, що він не хоче одружуватися з нею, бо закохався в іншу дівчину…
Він і не уявляв, що таке можливо. Ніколи не вірив у кохання з першого погляду, вважав це дурістю… І раптом ця сама дурість трапилася з ним…
З Мариною Олексій зустрічався вже майже п’ять років. Познайомилися вони ще під час навчання у виші. Олексій був тоді на третьому курсі, Марина на другому. Покохали одне одного молоді люди не відразу. Спочатку просто перетиналися в загальній компанії, стосунки були дружніми…
Але одного разу Марина запросила Олексія на свій день народження, і того дня він подивився на неї іншими очима. До того ж, до цього часу він розлучився зі своєю дівчиною Ольгою, і його серце знову було вільним…
Молодий чоловік почав залицятися до Марини, і його симпатія виявилася взаємною. Почався роман…
Ніхто з близьких і друзів не сумнівався в тому, що стосунки цієї красивої молодої пари закінчаться весіллям. Батьки Олексія дуже тепло ставилися до обраниці сина, а батькам Марини подобався Олексій. І коли молоді люди повідомили про те, що подали заяву до РАЦСу, всі були тільки раді і почали готуватися до майбутнього весілля.
І Олексій, і Марина до цього часу вже твердо стояли на ногах, в обох була робота, і після весілля вони планували знімати квартиру, щоб жити окремо від батьків, будувати свою сім’ю. А в майбутньому можна буде і про іпотеку подумати. Тим більше, що батьки обіцяли допомогти зібрати грошей на початковий внесок.
Здавалося, почуття Олексія і Марини перевірені часом, все-таки п’ять років – це дуже навіть пристойний термін для того, щоб пізнати одне одного і розуміти, що вони хочуть бути разом завжди, хочуть стати сім’єю.
І раптом випадкова зустріч перевернула в житті Олексія все з ніг на голову…
Того дня він повертався з роботи автобусом, оскільки напередодні відігнав свою машину в автосервіс. Чоловік досить байдуже дивився у вікно, аж раптом на зупинці побачив її… Тендітну білявку в яскравому плащі…
Його наче струмом пронизало, обличчя незнайомки сподобалося молодому чоловіку настільки, що він одразу ж вийшов з автобуса, незважаючи на те, що це була не його зупинка…
– Добрий вечір,- сказав він, підійшовши до дівчини.
У цей момент Олексій не впізнавав самого себе. Ніколи до цього він не знайомився на вулиці. І крім того вважав себе занадто сором’язливим для такого знайомства…
– Добрий вечір,- відповіла прекрасна незнайомка, і Олексію здалося, що він потонув у її синіх очах…
– Вибачте, я сам не розумію, що відбувається, – чесно зізнався молодий чоловік. – Але чи можу я дізнатися ваше ім’я.
– Світлана.
– А я Олексій… Ви на який автобус чекаєте?
– Сорок перший…
– Вам далеко їхати?
– П’ять зупинок…
– Я можу провести вас?
– Навіщо? – здивувалася дівчина. – Вам теж потрібен сорок перший автобус?
– Ні, двадцять шостий…
– Вибачте, я не розумію…
– Просто якщо ви зараз поїдете, і я ніколи вас більше не побачу… я собі цього не пробачу… Я не знаю, що відбувається. Чесно. Побачив вас у вікно і зрозумів, що не можу проїхати повз. Вийшов з автобуса…
Світлані Олексій теж дуже сподобався, і саме тому вона так легко погодилася познайомитися з ним, назвавши своє ім’я… Та поки що ,все-таки ,вона дивилася на молодого чоловіка скоріше з недовірою, думаючи про чоловіка, що він, напевне, бабій, який легко знайомиться з симпатичними дівчатами, сподіваючись на легкі стосунки… І немов прочитавши її думки, Олексій продовжив:
– Зі мною це вперше, ви не подумайте нічого поганого… Я жодного разу не знайомився з дівчиною на вулиці. Просто до цього мені ніхто так сильно не подобався, як ви…
– А ось і мій автобус, – сказала Світлана.
Олексій, незважаючи на те, що не отримав від дівчини ствердної відповіді, заскочив в автобус слідом за нею.
“Що я творю”, думав він при цьому. “У мене є Марина, у нас скоро весілля… Навіщо я все це роблю? Куди я їду? Що взагалі відбувається…” Молодий чоловік ставив собі запитання і не міг відповісти на них… І тільки серце підказувало йому, що він чинить правильно…
Коли Світлана вийшла з автобуса, Олексій вийшов за нею, наздогнав дівчину і запитав:
– Світлано, вибачте, а можу я попросити ваш номер телефону? Дуже хотів би зателефонувати вам і поспілкуватися… Хоча я б просто зараз хотів запросити вас на побачення.
– Просто зараз не можу, на мене вдома чекають…
– Тільки не кажіть, що чоловік чекає… – злякався Олексій.
Що він творить! Причепився до дівчини, навіть не з’ясувавши, чи вільна вона…
– Ні, не чоловік,- відповіла Світлана. – Я незаміжня. Мама чекає. Вона прихворіла, а я купила ліки.
– Ух… – видихнув Олексій, відчувши явне полегшення. – Сподіваюся, з мамою нічого серйозного?
– Я теж сподіваюся. Але начебто, звичайна застуда…
– То як щодо номера телефону?
– Не знаю, – знизала плечима Світлана, сумніваючись, чи варто давати свій номер цьому молодому чоловіку.
– Будь ласка! – мало не взмолився Олексій.
– Добре,- кивнула дівчина і продиктувала свій номер.
Олексій одразу ж забив його в телефонну книжку і зробив дозвон, щоб у Свєти визначився його номер телефону.
– Для того, щоб дізнатися мій номер, вам зовсім необов’язково було їхати зі мною в автобусі. Могли б запитати ще там, на зупинці…
– Але зате я мав щастя милуватися вами довше…
– Дивний ви якийсь, – знизала плечима Світлана. – Ось мій дім. До побачення, Олексію.
– До побачення… – відповів молодий чоловік, у цей момент він і сам собі здавався дивним…
Світлані він зателефонував цього ж вечора, і вони проговорили близько двох годин… А після цієї розмови Олексій зрозумів, що він увесь час думає про Свєту і мріє побачитися з нею знову…
А ось про свою наречену Марину не думає взагалі, і від усвідомлення цього йому стало дуже незручно… Оце так він влип, і що тепер робити?
Спробувати викинути з голови Світлану, одружитися з Мариною і будувати своє життя з нею… Йому це здавалося майже неможливим… Було таке відчуття, що Світлану він знає вже багато років, а з Мариною нещодавно познайомився…
Але ж усе було з точністю до навпаки… Це з Мариною його пов’язують багаторічні стосунки, а зі Світланою він тільки-тільки познайомився…
У неділю Олексій зустрівся зі Світланою, вони півдня гуляли містом, а потім повечеряли в кафе, і молодий чоловік зрозумів, що закохався в цю дівчину… Закохався так, що всі його почуття до Марини миттєво згасли…
Зараз йому здавалося, що й не було вже цих почуттів. Просто вони з Мариною настільки звикли бути разом…
Точніше, він звик. Марина досі його кохає… Як він скаже їй про те, що не хоче одружуватися? Він же розіб’є її серце… Марина не заслужила на це…
А якщо він розірве стосунки зі Свєтою, які щойно зароджуються, заради Марини, то сам буде дуже нещасний… Ну чому все так складно…
Олексія тішило тільки одне. Останніми днями Марина не дзвонила йому. І він їй не дзвонив. Тому що йому було дуже соромно і ніяково перед нею. А Марина не дзвонила, мабуть, тому, що була цілком і повністю захоплена підготовкою до весілля…
А час минав, до весілля залишалося всього нічого, і відтягувати розмову з Мариною Олексій більше не міг… Зрештою, це нечесно по відношенню до неї. У нього вже почався роман з іншою дівчиною, і виходить, що він обманює свою наречену…
– Привіт,- сказав Олексій, коли Марина відповіла на його дзвінок. – Мені потрібно поговорити з тобою, коли можемо побачитися?
– У мене теж розмова до тебе, – відповіла дівчина. – Давай сьогодні зустрінемося. Можеш під’їхати до мого будинку? Я спущуся, і ми прогуляємося…
– Так, звісно, я буду…
Олексій почувався останнім негідником, коли їхав на зустріч із Мариною… Вона, напевно, хоче обговорити з ним майбутнє весілля. Марина здебільшого сама всім опікувалася, Олексій одразу сказав, що повністю їй довіряє… Але вона однаково радилася з ним, перш ніж ухвалити якесь рішення стосовно весільної урочистості… Ось і зараз хоче порадитися…
А він готує їй такий неприємний сюрприз… Олексій так ненавидів себе в цей момент, але розумів, що не може вчинити інакше… Його серце вже належало іншій дівчині, і змінити це було неможливо…
– Чудовий вигляд маєш,- сказав Олексій, коли Марина вийшла з під’їзду. Дівчина і справді була дуже гарна…
– Спасибі, – відповіла вона… – Олексію, не хочу ходити навкруги, і мені страшенно соромно перед тобою… Але нам потрібно скасувати весілля…
– Як це? – сторопів молодий чоловік, насилу стримуючи радість…
Марина сама пропонує скасувати весілля, але чому? Невже якось дізналася про його стосунки зі Світланою? Можливо, хтось зі знайомих бачив їх разом і повідомив Марині… Що ж, так навіть краще…
– Олексію, я дуже винна перед тобою. Дуже-дуже… – тим часом продовжила Марина. – Але я не кохаю тебе більше… Я не знаю, як це сталося… Загалом я зустріла чоловіка, в якого була закохана на першому курсі інституту… Ми з ним тоді посварилися, а потім Ігор поїхав… Загалом я думала, що давно забула його…
А днями він повернувся в наше місто і сам зателефонував мені… Ми зустрілися, і я зрозуміла, що так його і не забула… Моє кохання просто заснуло, але воно не минуло… Пробач мені, Олексію, ти чудовий, але обманювати тебе я не хочу… І заміж за тебе вийти не можу… Я кохаю Ігоря.
– Марішко, я тебе обожнюю! – закричав Олексій. – Ти диво! Який же я щасливий це все чути!
– Олексію, ти чого? – здивувалася такій дивній реакції Марина. – Ти щасливий, що я хочу з тобою розлучитися?
– Так! – вигукнув Олексій. – Марішко, я теж покохав іншу дівчину. Познайомився з нею нещодавно і закохався з першого погляду. І не знав, як сказати тобі про це… Змучився весь уже…
– Ого, ось це поворот! – усміхнулася Марина. – І я вся перехвилювалася, почувалася такою зрадницею… Льошко, невже таке буває? Кому розкажи, не повірять…
– Виходить, буває… Залишимося друзями?
– Звичайно… Батьки тільки засмутяться, я своїм ще не говорила…
– І я своїм теж не говорив… Нічого, я думаю, що вони зрозуміють, тим паче, що це наше з тобою спільне рішення…
Через півроку Олексій одружився зі Світланою, а трохи раніше Марина вийшла заміж за Ігоря. Обидві пари щасливі… А в житті, правда, чого тільки не буває…