Я виховувала дочку одна, і часом мені доводилося несолодко. Але у моєї малютки завжди було всього вдосталь – я старалася. Мій маленький бізнес зазнавав і невеликих злетів, і серйозних падінь.
Коли донечці виповнилося 15 років, мені довелося навіть залишити її під наглядом бабусі та поїхати на заробітки, бо настав дуже складний період, і я розуміла: не потягну. Проте зараз у мене своя затишна квартира, я відкрила невеликий манікюрний салон, і життя налагодилося.
Ні, в сімейному плані я так і залишилася сама. А моя дочка Катруся вийшла заміж і народила чарівну доньку Марічку. З перших днів наречені жили зі мною. Оскільки батьки зятя живуть у двокімнатній квартирі, а в мене «хороми» на три кімнати, то всі дружно вирішили, що молоді поживуть у мене, доки не придбають власне житло.
Я погодилася з цим, бо бачила, що зять старається та заробляє. Думала спочатку, що незабаром він назбирає певну суму і з нашою батьківською допомогою придбає квартиру. Але молодій сім’ї з дитиною її зарплати вистачає лише на життя. А на квартиру чи будинок такими темпами він ще не скоро назбирає.
До того ж свати заявили, що їм свого часу ніхто не допомагав ставати на ноги і молоді самі повинні про себе подбати. Я зрозуміла, що на спонсорство з боку батьків зятю не варто сподіватися. Таким чином, моя затишна квартира з тимчасового житла для молодят перетворилася на постійне місце проживання для всієї нашої родини.
Два роки тому я знову була на заробітках. Накопичила трохи, допомогла зятю купити хороший автомобіль. Вони з донькою були мені вдячні та дуже задоволені. Навіть не знаю, що їм сподобалося: нова машина чи жити без батьків?
Від матері мені дістався старий будинок у передмісті. Я там зробила косметичний ремонт та використовую як дачу. Як літній варіант будинок досить непоганий, але для постійного проживання явно не підходить. У теплу пору року я живу там із задоволенням. А молоде сімейство із подвоєним задоволенням живе у вільній квартирі.
Коли приїжджаю до міста, мені всі раді, особливо Маруся, але відчувається певна напруженість у повітрі. І я їх розумію: їм хочеться свободи та самостійності. Адже батьківський контроль у дорослому віці нікому не подобається. По собі знаю!
У мене була думка: переробити мамин старий будинок ґрунтовно та затіяти там капітальний ремонт, щоб можна було туди повністю перебратися жити. І на сімейній раді я запропонувала молодим облаштувати їм там сімейне гніздечко. Але мене почали переконувати, що внучці Марічці у місті краще буде. Тут і дитсадок поруч, і школа поблизу, і ігровий майданчик. Коротше кажучи, мене вмовили.
Я почала робити в будинку перепланування кімнат, утеплювати стіни, підвела газ та воду, замінила вікна та двері. Дочка із зятем допомагали мені в міру сил. Коли майже все закінчили, я похвалилася своїми здобутками перед подругою. І вона мене зупинила, пояснивши, що я роблю величезну помилку, подаючи молодій парі все на блюдечку.
Подружка переконує не поступатися дочці із зятем квартирою, а переселити їх у заміський будинок, щоб вони вчилися самі добиватися чогось і влаштовувати свій побут. Вона каже, що я й так уже надто багато для доньки зробила, а далі нехай чоловік її забезпечує. А квартира потім у спадок Марічці буде.
Я перебуваю в розгубленості: з одного боку, вже погодилася жити на дачі, хоча це власне моя квартира, а з іншого, хочеться відмовитися від цієї ідеї і відправити в передмістя доньку з зятем, якщо хочуть жити окремо. А ще за Марічкою дуже сумую! Що робити? Як вчинити?
