Мені 18 років, і ще рік тому мені шалено подобалася одна дівчина, яка була трохи молодша за мене. Схоже, мої почуття до неї не були взаємними. Одного разу в нас сталася жахлива сварка через дурницю.
Вона розбила мені серце і ми розійшлися. Однак час лікує все, і вже за кілька місяців ми змогли хоч якось помиритися, хоча й не спілкувалися вже так, як це було раніше.
Після тієї сварки складно було налагодити нормальні стосунки, я бачив, що вона не змінилася. Я, будучи від природи людиною розумною і обдарованою, поїхав вчитися в інше місто.
Оскільки минуле я хотів залишити в минулому, не підтримував спілкування майже ні з ким зі старої компанії, тим більше з нею, але через деякий час на зв’язок несподівано вийшла Вона.
Стала, як не дивно, цікавитися моїм життям, згадувала про наші “щасливі” минулі часи. Я всіляко намагався уникати контакту з нею, не хотів повертатися в минуле.
Дівчина ж була надзвичайно наполегливою у своїх намірах, не залишаючи мене в спокої навіть на кілька днів. І вона свого домоглася: старі почуття несподівано нахлинули на мене з новою силою.
Та цього разу я чомусь боюся зізнатися в цьому людині, яка зараз навіть не приховує своєї симпатії до мене. Боюся все почати спочатку, та й немає впевненості в ній, після всього, що було між нами.
І ось я хочу зрозуміти для себе, чи потрібно взагалі прощати? Навіть в ім’я кохання? Чи варто вчинити з людиною так само, як вона колись вчинила з тобою?
