Дмитро стояв біля вікна і дивився на залитий сонцем двір. У сусідньому будинку розташований магазин “АТБ”, люди ходять до нього через двір, скорочуючи шлях.
Але люди Дмитра не цікавлять. Він чекає одну Олену.
Скільки він жив у цьому будинку, стільки був закоханий у неї. Олена на два роки старша і жила двома поверхами нижче. Нічого особливого, дівчина як дівчина, яких мільйон. Але для Дмитра вона особлива. Серцю ж не накажеш. Воно покохало і нічого з цим не поробиш.
Вона складала випускні іспити і збиралася вступати до медичного училища. Тепер він не зможе йти позаду неї до школи, не побачить її на перервах. Залишалося чергувати біля вікна, щоб побачити її.
Олена не звертала на нього уваги. Для неї Діма був усього лише хлопчиськом, сусідом. Тому він і приховував свої почуття. Боявся, що Олена відштовхне від себе школяра. Він чекав свого повноліття, закінчення школи, щоб сказати про своє кохання. І коли він отримав атестат, готувався вступати до інституту, Олена вискочила заміж. У прямому сенсі вискочила.
З вікна Дмитро бачив, як до під’їзду під’їхала прикрашена стрічками срібляста іномарка, як високий хлопець у темно-синьому костюмі вийшов і з нетерпінням ходив біля машини, раз у раз поглядаючи на вікна другого поверху. Нарешті, з під’їзду вибігла Оленка в білій хмарі капрону і мережив. Збігаючи з ґанку, вона підвернула ногу і впала в обійми нареченого, який встиг зловити її в останній момент.
Він посадив наречену в машину і зняв туфельку, став про щось розмовляти з водієм. Дмитро здогадався, що зламався підбор.
Мама Оленки винесла білі кросівки. У них вона й виходила заміж. Не було часу їхати в магазин за новими туфлями.
Цей випадок обговорював увесь будинок, та що там будинок, увесь двір. Усі були одностайні в думці, що це погана прикмета, шлюб молодих не триватиме довго і щастя не принесе.
Після Оленіного весілля Діма два дні пролежав на дивані у своїй кімнаті, відвернувшись до стіни. Мама хотіла вже викликати лікаря, думала, що син захворів. На третій день Діма встав і зайняв своє місце біля вікна. Але Олена зникла.
Мама сказав, що наступного дня після весілля молоді поїхали в Одессу. Діма боявся, що вона переїде до чоловіка, і він більше не побачить її. Але за два тижні засмагла Олена знову йшла двором. Вона повернулася! Серце Дмитра готове було вистрибнути з грудей від радості.
Мама Олени поїхала до старшого сина, у якого щойно з’явилася на світ донька. Вирішила не заважати молодим налагоджувати своє сімейне життя. Час минав, а Олена з чоловіком жили щасливо всупереч передбаченням і прикметам.
Життя налагодилося, Дмитро знову міг бачити щодня предмет свого обожнювання. Щоправда, часто поруч з Оленою тепер доводилося бачити і її чоловіка.
На радість Дмитра через півроку вони все ж розлучилися.
Цю новину мама розповіла йому за вечерею. Все ж збулася прикмета. Шлюб не тривав довго. Звідки дізналися, незрозуміло, але подейкували, що до Олени приходила перша дружина її чоловіка. У них є маленький син. Вони з дружиною посварилися і на емоціях розлучилися.
Чоловік зустрів Олену і одружився, але продовжував відвідувати сина, та й із дружиною в них налагодилося. Він усвідомив, що поспішив із повторним шлюбом, але зізнатися молодій дружині духу не вистачало. Ось колишня дружина і вирішила втрутитися. Вона все розповіла Олені.
– Вирішуй сама. Сина він любить, тягнеться до нього. Та й я давно пробачила його. Змирися і відпусти. Зустрінеш ти ще своє щастя.
Олена, звісно, відпустила. Дмитру здавалося, що він чує, як плаче Олена, хоча не міг через квартиру нічого чути. Він чекав біля вікна три дні, але Олена на вулиці не з’являлася. А раптом вона щось зробила із собою? Від цієї думки всередині все похололо, і він побіг до неї. У кілька стрибків він подолав чотири сходові прольоти і подзвонив у її квартиру.
Вона відчинила двері , побачивши Діму, Олена пішла в кімнату, впала навпочіпки на диван, уткнулася в подушку і заридала. Дмитро нерішуче увійшов. Вид дівчини, що ридала, розривав йому серце. Він присів навпочіпки й обережно почав гладити її по спині.
Плечі Оленки почали здригатися все рідше, вона поступово заспокоїлася і повернула до нього своє опухле від сліз обличчя. У цю мить Дмитро ще сильніше кохав її, розпатлану, беззахисну. Хоча, куди вже сильніше.
– Не плач. Почекай трохи, після інституту я одружуся з тобою.
Дмитро вступив до інституту. Він іноді зустрічав на вулиці Олену. Вона повільно брела з магазину або з роботи, дивлячись собі під ноги. Його серце стискалося від жалю до неї і кохання. Він забирав у неї пакет із продуктами, жартував і розповідав смішні історії.
Біля дверей до своєї квартири вона забирала в нього пакет і прощалася. Олена ніколи не запрошувала його зайти.
Звісно, мама все знала, бачила, але сподівалася, що син подорослішає, прозріє і закохається у свою ровесницю. Вона ж і повідомила йому чергову новину – в Олени з’явився чоловік, лікар, одружений, удвічі старший за неї. Його дочка ровесниця Олени.
І хто поширив ці чутки? Звідки дізналися? Адже чоловік ніколи не приходив до Олени, не проводжав її додому. Дмитро знову ревнував. Тішило його тільки одне, що навряд чи вона вийде заміж за свого одруженого лікаря.
Наближався Новий рік, подвір’я біліло від снігу, у кожному вікні блимали новорічні гірлянди. І одного разу Олена сама прийшла до Дмитра. Мами вдома не було.
– У тебе є цибуля? – з порога запитала вона.
На щоках її грав рум’янець збудження, очі горіли, Олена посміхалася йому!
– Удома немає жодної цибулини, а в магазин бігти немає часу. Ну, даси? – поквапила вона Дмитра.
Він не міг приховати розчарування. Пішов у кухню і повернувся з цибулиною. Олена покрутила її в руках, потім підняла свої сяючі очі.
– А ще одну можна? Я куплю і поверну.
Діма приніс їй ще одну цибулину.
– Ти когось чекаєш у гості? – подолавши боязкість, запитав він. Дівчина не відповіла, подякувала йому і пішла.
Дмитра терзали образа і ревнощі. Чому вона не помічає його? Він уже дорослий, невже вона не відчуває, не бачить, що він кохає її?
Дмитро знову приклеївся до вікна. Кожного, хто жив у під’їзді, він упізнавав за одягом, ходою і силуетом, навіть у темряві, тим паче на тлі білого снігу. Тому чужого впізнав би відразу.
Ось іде Ткачук із тринадцятої квартири, а ось бабуся Микитична з першого поверху. У двір в’їхала іномарка. З неї вийшов чоловік у великій хутряній шапці, бежевій дублянці й пішов до під’їзду.
З висоти четвертого поверху ноги його здавалися вкороченими, а голова в шапці великою. Ось він, чужинець, на якого чекає Олена. Дмитро уявив, як вона зустрічає його поцілунком, як вони питимуть напої, їстимуть приготоване нею м’ясо, а потім…
Дмитро метушився квартирою, як поранений звір у клітці. Потім підійшов до вікна. Червону машину присипало снігом. Діма став прикидати, чим би в неї кинути, щоб завила сигналізація і виманила з квартири Оленіного гостя. Тоді їхнє побачення зірветься.
Поки він думав, із під’їзду вийшов Хутряна Шапка, сів у машину і поїхав.
Серце радісно забилося в грудях. Дмитро не був незайманим, розумів, що побачення було надто коротким, не було ніякого потім. Більше чекати він не міг, спустився на другий поверх і натиснув на кнопку дзвінка. Олена відчинила двері. Побачивши її сухі, мляві, згаслі очі, він розгубився.
– Чого тобі? – запитала Олена безбарвним механічним голосом. – Цибулю чи сіль?
Вона що, знущається з нього?
– Ти сама? Можна увійти? – запитав Дмитро .
Олена подумала трохи і відійшла вбік, впускаючи його. Діма одразу пройшов на кухню. Стіл накритий на двох, відкрита пляшка , але не зворушена. Альона задула свічку в центрі столу.
– Давай вип’ємо, – сказала вона і взяла пляшку.
– Давай. – Діма відібрав у неї пляшку і розлив по келихах.
– А може, ти хочеш їсти? Я наготувала всього, а їсти нікому, – усміхнулася Олена.
–
– Твій… доктор у хутряній шапці так швидко поїхав. Ви розлучилися?
– Він приїжджав сказати, що не піде від дружини. Скажи, чому мене ніхто не любить? Я ж не потвора.
– Я кохаю тебе, – сказав Дмитро – Ти подобаєшся мені з четвертого класу… – Його прорвало, і він виклав їй усе.
Як стежив за нею у вікно, як чекав, як ревнував, коли вона вийшла заміж. Як радів, коли вони з чоловіком розлучилися. Він бачив, як до неї приїжджав Хутряна Шапка. Що він ревнує.
Він говорив, а Олена уважно слухала його. Раптом вона взяла його за руку і потягнула за собою в кімнату. Біля дивана вона зупинилася і почала розстібати ґудзики на рожевій блузці. Дмитро онімів.
Його кинуло в жар від одного вигляду бюстгалтера, він не міг відвести погляд від Олени.
Вона скинула блузку і кинула її на диван. Завела руку за спину, збираючись розстебнути блискавку на спідниці. Цього він уже не міг винести. Він підійшов і прибрав її руки від змійки.
– Не треба.
Діма зковтнув і насилу зробив крок назад.
– Не треба так, – повторив він захриплим голосом.
Ноги приросли до підлоги, він не міг рушити з місця. На очах Олени виступили сльози. Він нахилився, узяв кофту і накинув на її плечі. Олена сіла на диван і опустила голову. Кілька сльозинок упали на поділ спідниці.
Дмитро сів поруч. Він витер свої гарячі вологі долоні об тканину джинсів, але обійняти Олену так і не наважився. Вона сама привалилася до його плеча і заплакала.
– Олено, ти найкраща. Я обіцяв матері, що не одружуся до закінчення інституту. Вона виростила мене одна, не можу засмучувати її. Ти вийдеш за мене заміж? – Від хвилювання і близькості Олени в очах потемніло, чоло вкрилося потом.
Олена раптом перестала плакати й подивилася на нього. Його серце впало. Зараз вона посміється над ним, і він сгорить від сорому й образи. Але Олена не засміялася. Вона посміхнулася і сказала:
– Так.
Він не вірив своєму щастю!
– Я буду працювати, і ми зможемо… – У цей момент у двері подзвонили. Вони обидва здригнулися, подивилися одне на одного. Олена встала, так і пішла в накинутій на плечі блузці відчиняти.
У кімнату увірвалася мама зі стиснутими в тонку лінію губами і гнівно палаючими очима.
– А я не повірила… Ходімо додому! – Вона різко розвернулася і, не глянувши на Олену, вийшла з квартири. Дмитро поплив за нею.
– Навіщо вона тобі? Навколо повно молоденьких дівчат, а ти з цією… – сказала мама, щойно вони зайшли до своєї квартири.
– Я кохаю її, мамо. Після закінчення інституту я одружуся з нею. Між нами нічого немає. Поки що. Але якщо ти заважатимеш мені, я піду просто зараз до неї.
І мама раптом стиснулася, немов здулася, часто заморгала. Дмитро зрозумів, що цей раунд він виграв. Відтоді він часто забігав до Олени, кликав у кіно. Іноді вона погоджувалася.
Після фільму вони йшли додому пішки. Дмитро жартував і розповідав смішні історії зі студентського життя. Олена сміялася і розповідала свої з життя лікарні.
Дмитро отримав диплом і влаштувався на роботу у велику компанію. Одного разу він купив червоні троянди і прийшов до Олени. Двері відчинила її мама. У квартирі смачно пахло пирогами.
– Дімо? Як ти подорослішав. Проходь на кухню. Олена в магазин пішла, скоро прийде. Давай квіти, у вазу поставлю. Які гарні.
Жінка поставила на стіл чашку з димлячим чаєм, підсунула до Дмитра тарілку з пирогами. Олена навіть не здивувалася, побачивши за столом Діму, який п’є з мамою чай.
– Ой, мені потрібно зателефонувати синові. Зовсім із голови вилетіло, – сказала мама і поспішно вийшла з кухні.
Дмитро встав і підійшов до Олени. Вона дивилася на нього вичікувально, трохи насторожено.
– Пам’ятаєш, я обіцяв, що одружуся з тобою. Моє серце давно належить тобі. Пропоную руку. – Він дістав із кишені коробочку і простягнув Олені.
– Ти вийдеш за мене?
Олена взяла коробочку і відкрила, потім підняла на Дмитра очі.
– Так. Так, – повторила вона більш твердо.
Звісно, їх з Оленою обговорювали. Хтось жалів Дмитра, мовляв, хороший хлопець, а зв’язався з цією… Хтось байдуже знизував плечима. А Діма був найщасливішим на світі, коли спускався сходами під руку з Оленою.
Внизу на них чекала машина, щоб відвезти до РАЦСу. На ґанку він підхопив її на руки, щоб не спіткнулася, не зламалися підбори або ще щось не трапилося, що могло б завадити їхньому довгому і щасливому життю.
Нічого не сталося.
Через рік Дмитро гуляв на подвір’ї з коляскою, а Олена раз у раз підходила до вікна і махала йому, щасливо посміхаючись.
