Я ніколи не почувався старим. Навіть більше того – дорослим. Хоча нещодавно мені стукнуло 59 років. І що? Більшість моїх хобі залишилися в мене ще змолоду, зі студентських років. Також є старовинні друзі, наша компанія не розвалилася, як у інших, через сім’ю.
Я ніколи не був у шлюбі, хоча, якщо чесно, жінки своєю увагою мене не обділяли. І, нарешті, у мене є гроші. Коли живеш сам, голова налаштована так, щоб знаходити найбільшу вигоду для себе, а не колупатися у використаних підгузках і слухати, як тебе знову пиляє дружина.
Так, дітей у мене немає і не буде, але я не бачу в цьому жодної проблеми. Я не король і не якась феноменально розвинена людина, якій конче треба залишити свої гени для історії. Утім, як і 99,9 % людей, що живуть на Землі. Тому через це в мене немає внутрішнього почуття незадоволеності.
У дитбудинках ростуть діти, які нічим не відрізняються від інших. То чому ж безплідні пари не поспішають забрати їх до себе додому?! Так от, півроку тому я познайомився з однією прекрасною жінкою. Вона теж, як і я, одна. Вдова, все життя була в шлюбі з однією людиною.
Спершу, за її словами, вони обожнювали одне одного, але потім прийшла рутина і шлюб став поперек горла. Дітей вона не хотіла, точніше, не хотіла такого батька своїм дітям, але й розійтися все не вистачало духу. Що родичі й сусіди скажуть?
Я завжди був проти того, щоб озиратися на когось іншого, ухвалюючи власні рішення, але ми всі різні. Тепер, думаю, ми досягли того рівня духовної близькості, щоб одружитися. Ця жінка – справді чудова людина, як на мене. І я був би дуже не проти прожити з нею разом хоч усе життя, що залишилося.
У мене гарна квартира, її житло можна буде здавати і витрачати ці гроші тільки на її “хотілки”, я не проти, але у мене є одна головна внутрішня умова, яку я все ніяк не можу їй висловити – шлюбна угода. Розумієте, з віком ми не стаємо кращими. Ні фізично, ні в плані характеру.
І останнє мене турбує найбільше. Я можу і хочу забезпечити моїй поки що подрузі нормальний побут, з поїздками і відпочинком. Без проблем. Але я не хочу, щоб це було самоціллю нашого союзу. Річ у тім, за своє життя я мав честь познайомитися з багатьма жінками та дівчатами.
І досить відчутна їхня частина хотіла від чоловіків банальної вигоди і ситого існування, а так загалом більше й нічого. Я помітив це ще в молодості і з часом дедалі більше в цьому переконувався. Тому, якщо в моєї подруги раптом виявляться такі погляди на життя, я не хочу бути ходячим гаманцем.
Саме усвідомлення такого ставлення в моєму віці для мене особисто максимально огидне. І, до речі, багато жінок мене мають зрозуміти, адже їм самим не подобаються альфонси. Ось і я дотримуюся такої ж думки. Якщо ми розлучимося, було б чудово, якщо кожен просто залишиться при своєму.
Планів купувати новий будинок у мене немає. Є дві машини в гаражі. За їжу і ганчірки я не проти платити сам. Не тому, що мушу, просто в мене є можливість. Хіба не було б чесним, щоб я не віддавав половину всього, що маю, якщо раптом у жінки зміниться до мене ставлення і вона захоче піти?
Мені здається, всяке може трапитися, адже і її колишній чоловік їй перестав подобатися в один прекрасний момент. Друзі кажуть мені почекати якийсь час, дати можливість придивитися один до одного. Я й сам не проти, але, придивляючись до моєї обраниці, я став помічати, що вона іноді може натякнути, що в нашому віці ходити до театру разом як мінімум дивно.
Порівнює нас зі школярами, у яких таємний роман. Я, звісно, підіграю їй, віджартовуюся, але в самого від цього щоразу наче неприємний холодок по спині проходить. Так, напевно, відчувається ущемлена гідність? Я справді думаю, що ця жінка – та сама.
Однак я, як і будь-який інший закоханий чоловік, можу й помилятися, а це означає, що все, чого я боявся й обходив стороною впродовж життя, може наздогнати мене зараз. І що робити, коли тобі майже виповнилося 60, а в тебе перший невдалий шлюб? Поняття не маю. Тож доводиться вживати заходів.
