Я була єдиною дитиною в родині. Рано почала говорити і була розумна не по роках. Із самого дитинства я була дивакуватою. Мені вдавалося передбачати деякі події з життя. Поки я ходила в дитячий садок, батьки не зважали на мою дивакуватість.
Якось мама збирала мене в садочок, на вулиці було холодно, і вона вирішила вдягнути дві шапки на мене, щоб я не застудилася. Я сказала, що друга шапка не потрібна, адже на вулиці буде тепло.
Тоді мама посміхнулася, взула мене і відвела в садок. В обід цього ж дня сніг на вулиці почав танути, а це був початок лютого. Ще один випадок стався тоді, коли тато купив для всієї родини путівку на море.
Коли мама вирішила випрати речі для поїздки, я закричала, що не треба прати татові штани. Коли їх витягли, то виявилося, що в кармані квитки. Пізніше я попередила батьків, що буде дощ і треба взяти з собою парасольку.
Синоптики прогнозували сонячну погоду, тож не було потреби тягати із собою парасольку. Коли мама поверталася з роботи, вона потрапила під зливу і згадала мої слова.
Вдома вона переодяглася і запитала, як мені вдається передбачати те, чого ще не сталося? Але я нічого не відповіла, бо не знала, що відповідати, я лише повторювала свої сни. В школі мій талант допоміг мені завести друзів.
Але були й заздрісники, які прозвали мене відьмою. Я намагалася не ображатися на інших дітей, але було неприємно. Сни, які я бачила, завжди були попередженням. Я намагалася всім допомогти і попередити про небезпеку.
Коли мама дізналася про прізвисько, то попросила не розповідати іншим про свої сни. Але в той день я не могла не розповісти. Перед першим уроком я чекала вчительку біля її столу. Я сказала, що стіл треба пересунути далі від вікна.
Оскільки на уроці була запланована самостійна робота, вчителька не зрозуміла мене і вирішила не витрачати час на розмови, щоб усе встигнути. Посеред уроку я скрикнула, щоб вчителька підійшла до мене.
Коли вона підійшла до моєї парт, то над учительським столом впала книжкова підвісна полиця. Після того, що сталося, заздрісників серед дітей стало більше. Одна з однокласниць завжди підливала олії у вогонь
Йшов час, і одного разу мені наснився жахливий сон. Я не хотіла про нього розповідати, бо знала, що мене зненавидять, але довелося. Сон був про батька найгіршої дівчинки в класі.
Я знехотя підійшла до неї і сказала, що її батько потрапить в аварію. Після такої заяви її мама з’явилася в школу. Вона лаялася з учителями, хотіла, щоб мене прибрали з класу. На жаль, до моїх слів ніхто не дослухався.
Наступного дня мої слова справдилися. Мама однокласниці була в паніці, лікарі нічого не говорили, і жінка прийшла до мене. Вона почала погрожувати, потім питати, що буде далі, потім плакала і кричала.
Це налякало мене і я не могла нічого сказати. Батька однокласниці врятувати не вдалося. Через кілька днів засмучена жінка вирушила в аптеку. Побачивши, що в аптеці чергу затримує якась старенька, вона накричала на неї.
Не знайшовши грошей, щоб заплатити за ліки, бабуся в сльозах вийшла з аптеки. Пройшовши повз кривдницю, вона сказала, що та ніколи не буде щасливою. Пізніше жінка пошкодує про те, що вилаяла стареньку.
Минули роки, я підросла, вчилася в старших класах. Якось мама запитала, чи бачу я своє майбутнє. Але я собою ніколи не цікавилася. Я хотіла допомагати і обрала відповідну професію – пішла вчитися на факультет психології.
І ось я вже не просто дивна дівчинка, а майбутній фахівець. В університеті я вивчила десятки книг із психології. Дізналася, як люди поводяться в різних обставинах. Уже на третьому курсі консультувала охочих безкоштовно.
А після закінчення університету стала затребуваним фахівцем. Якось після робочого дня я вийшла з кабінету і помітила поруч з аптекою біля будинку знайоме обличчя. Це була мама тієї самої однокласниці.
Жінка теж побачила мене і підійшла. Вона пожалілася, що за стільки років так і не оговталася від втрати чоловіка. Але я єдине, що я могла їй порадити, то це допомога іншим.
