От не люблю я побачення, кафе всякі… Нерви, втрата часу, вічно щось відбувається… не люблю – і все тут. Але несподівано подруга вирішила зустрітися з незнайомим їй чоловіком. Місце зустрічі – кафе. Він обрав. Там Різдвяне меню особливе, якась програма…
Вона мене попросила також прийти. Хвилин через 15 після початку зустрічі, зайти до зали, сісти за столик. І, якщо чоловік нормальний загалом, то вона мене “не впізнає”. Я тоді сиджу, трохи їм, чекаючи кінця побачення, і потім іду собі додому.
А якщо вона мене “впізнає”, то чоловік – не дуже, і ми, знову ж таки, трохи сидимо, за своїми столиками, і потім йдемо, один за одним, а якщо чоловік неприємно чіпляється, то я начебто пропоную їй підвезти на таксі, щоб дві машини не брати.
Моє меню вона мені оплачує, до речі, видавши певну суму грошей. Я погоджуюсь, мені від дому недалеко, і смачна їжа, і взагалі, весело. Заходжу. Вона – радісно мене впізнає. Тут же. Ах Наталя Вікторівна, яке диво? Ах, часто ходите сюди? Прямо, мало не щодня? А ми ось – вперше!
А це – Михайло, а ось – моя колега, яка несподівана зустріч. Я все розумію, сідаю за стіл, треба щось замовити, невелике, і стежити за перебігом побачення. Підлітає офіціант. Давайте вдамо, що я тут часто буваю, кажу я. Тут ситуація… чоловік он той, він із моєю подругою… треба зробити вигляд, що я тут часто буваю.
Не питання, каже офіціант. Все зрозумів! Я – Сергій. А Ви? Наталя? Щас все зробимо, у найкращому вигляді! Радий дуже бачити Вас! Раптом кричить мені Сергій. Давно, давно не були, забули зовсім! Але у нас сьогодні – все свіже, все – ваше улюблене! Адже вам – як завжди? А який сьогодні салат!
А медальйони з грибами! Коктейлі все є, все відразу по коктейльній карті, як на підбір! Спочатку легкий аперитив, а потім вже розгін, розгін – основне, і десерт той, я пам’ятаю, пам’ятаю все, не переживайте! Все це Сергій каже, міняючи скатертину та запалюючи свічки на столі.
На мене здивовано дивиться половина залу, подруга та її Михайло. Секунд через 10, я не жартую, переді мною: комплімент від шефа, щось гаряче та овочеве, з травами та соусом. Язик відварений. Сьомга слабосолона з лимоном. Салат із креветками.
Зелено-блакитний коктейль з шампанським, парасолькою, вишнями та ананасом. Я випиваю коктейль. І починаю закушувати. Все – дивовижне. Тане сьомга, язик неймовірний, салат просто чарівно йде за хвилини. Комплімент від шефа відгукується у пам’яті, як перший поцілунок, тугою та ніжністю.
За хвилини – медальйони. З грибами, вершками та чимось ще. Другий коктейль, реально міцніший, щось прозоре і внизу – червона куля. Залпом, залпом, поки крижаний, не нагрівся, просить офіціант, і тут же, на контрасті, ось гарнір, гострого треба, а потім уже м’ясо. Як Вам?
Я посміхаюся, прошу передати шефові компліменти, бо все неймовірно смачно. І на мене шанобливо дивиться вже вся зала, шалена – подруга і захоплено – Михайло. І я піднімаю в їхній бік уже третій коктейль, на кшталт, гарного вечора.
І вони теж щось там п’ють бліде жовте під якісь нудні салати з огірком, а мені поволі виносять десерт, підпалюють його на високій тарілці, там щось горить, плавиться і стікає вниз. І я це їм, довгою ложкою, задумливо дивлячись у вікно. Помічаю, що багато хто просить таке ж. І коктейлі.
Сергій нарозхват. Він, пробігаючи повз, пропонує мені каву, а чого мені вже відмовлятися. Зал у захваті. Михайло теж. Подруга закочує очі у бік виходу, втечі та еміграції. Робить страшні обличчя. Я п’ю каву з ваніллю та кардамоном! Тепер вже половина зали хоче таке саме.
Сергій у милі, оптом різноманітні напої, горять десерти, плавиться кухня. Несподівано Михайло замовляє шампанське. Для них виносять закуски, коктейлі, гарячі медальйони, і їм також підпалюють десерт. У повітрі дим. Кружиться голова. Верески і сміх.
Я пошепки прошу Сергія викликати мені таксі, а все вже готове. Офіціант дає мені щось на доріжку. Підходить Михайло, теж щось п’є та шепоче мені на вухо. Ми сміємось. Сергій приносить рахунки. Я пориваюся сплатити, але Михайло протестує “я ображусь!” І платить сам.
Подруга з Михайлом проводжають мене до таксі. Сергій прощально махає рушником у дверях. Вранці дико болить голова. Подруга не бере слухавку. Тричі дзвонив Михайло. Ось не люблю я ці ваші побачення, кафе… вічно щось відбувається, розгрібай потім… Не люблю – і все тут.
