Я терпіти не можу котів. Взагалі вважаю, що тварини не повинні жити вдома. Моя дочка якось просила кицьку завести, але я відмовила. Це ж постійно шерсть усюди, буде по столах лазити, мітити квартиру, а мені потім це все відмивати. Вона ще кілька днів на мене ображалася, а потім якось воно і забулося.
В один з днів моя дитина все ж таки притягла додому кота. Брудного та хворого кота. Я наказала віднести його назад і не тягти додому всіх тварин, але дочка зі сльозами на очах благала залишити його, щоб вилікувати його, навіть пообіцяла, що потім сама винесе його назад на вулицю. Не знаю як, але я погодилася.
Виявилося, що то кицька та ще й рідкої породи. Хто ж викидає таку дорогу тварину? Ми її лікували близько двох тижнів. Поки киця хворіла, то вона була дуже лагідна, а от коли їй стало краще – почала на мене шипіти. Схоже вона знала, що я її не люблю. Ми намагалися навіть знайти хазяїв гонорової тваринки, але ніхто не відгукнувся.
Кицька час від часу кусала мене, шипіла на мене, а якщо я її сварила, то наче навмисне мітила моє взуття. Мій терпець уривався, вже була ладна сама її викинути. Всі котячі речі переїхали до кімнати моєї дочки, як і сама кішка. Та одного разу сталося те, чого ніхто не очікував.
Якось вночі ми прокинулися від гуркоту та істеричного нявкання. Я сварилася на всю квартиру, але вставати не хотіла. Почула, що дочка пішла розбиратися з кицькою. Раптом вона забігла до кімнати з пухнастим демоном й кричала, що в нас пожежа. Поки ми спали щось замкнуло і почало потроху горіти. Ми оперативно викликали пожежників, а поки ми їх чекали, мій чоловік вимкнув електрику та виніс документи з будинку.
Тоді в нас майже згоріла кухня, але то нічого, можна зробити ремонт і все буде як нове. Так кицька, яку я не хотіла, врятувала не лише наші життя, а й наше житло. Це був момент, коли я відмовилася від ідеї викинути пухнасту на вулицю, і вона залишилася жити з нами. Подружками ми не стали, але я стала краще ставитися до неї, а вона стала лагіднішою до мене.
