У мене великі проблеми і я не знаю що робити. Ніхто мені не може допомогти. Річ у тім, що я вже два місяці не спілкуюся з донькою, якій 16 років. Від подруги я дізнаюся, де вона і що з нею. Я стала мамою у 18 років, будучи вже заміжньою жінкою.
З її батьком ми вчилися разом, так би мовити шкільний роман. Закінчивши школу, одразу одружилися, і через рік з’явилася донька. З її появою мені довелося залишити мрію стати юристом, оскільки нам відмовилися допомагати родичі – моя мама сказала, що вона ще молода, щоб ставати бабусею.
Коли мені виповнилося 20 років, ми розлучилися. Він так захотів, йому набридли постійні крики малої, та й мої істерики теж. Так у 20 років я залишилася одна з дитиною на руках. Віддала малу в ясла і влаштувалася туди ж підлогу мити.
За два роки мені запропонували піти на заочне, вчитися на вихователя, за рік мені дали групу дітей. Так і жили. Усе робила заради доньки, усе найкраще для моєї дівчинки. Вона не відставала, добре вчилася, була переможницею шкільних олімпіад, займалася танцями, мене слухала, радилася.
Ми були як подружки. Я навіть і не думала, що моя донька може так вчинити. Одним словом, два роки тому я познайомилася з прекрасною людиною. Він гарний собою, розумний, трудоголік, а найголовніше – він хоче сім’ю, хоче дитину.
Він, як і я, розлучений, але дітей у шлюбі немає, тому він дуже зрадів, що в мене є донька, але я не поспішала їх знайомити, якщо чесно, я боялася. Не знаю чого, але боялася. Річ у тім, що за весь той час, коли я була одна, я всього раз намагалася влаштувати особисте життя.
Той чоловік не сподобався доньці, та й вона йому не сподобалася. Ось я і металася. Все-таки через рік наших стосунків я ризикнула їх познайомити. Донька спочатку зраділа, вона зрозуміла, що в неї буде більше вільного часу на себе, адже в мами є свої справи.
Але я не з тих мам, що через своє особисте життя забувають про дитину. У нас почалися скандали. Спочатку сварки були між нами, а потім донька почала вплутувати мого обранця. Якось раз вона навіть вирішила викрити його в зраді, що нібито він її спокушає.
Купила ліву сімку і давай крутити роман телефоном, але вона не знала, що коханий усе мені розповідає і показує смс. Вона дочекалася моменту, коли він поїде до батьків, і принесла мені його смски, і те, що вона йому писала, що ось нібито у них роман. Я пропустила це повз вуха.
Коли вона зрозуміла, що її ідея провалилася, вона влаштувала істерику, що я не повинна жити з цим чоловіком, що я не маю права, адже в мене є вона, тільки вона і ніхто інший. Просила згадати, як нам було добре до появи “цього” чоловіка. Після цієї розмови я не спала ніч.
Відчувала себе винуватою. В результаті вирішила розійтися з коханим. Коли я йому сказала, він сторопів. Він спочатку рвався поговорити з моєю донькою, а потім запропонував поїхати з нею на море відпочити. І ми всі разом поїхали за кордон. Пробули там 10 днів.
Коханий з моєю донькою начебто порозумілися, та й у мене на душі стало легше. Після повернення додому вона заявила, що вже доросла і хоче жити одна, вимагала віддати їй ключі від другої квартири. Річ у тім, що три роки тому не стало її бабусі, квартиру вона заповідала онуці.
Я сказала доньці, що це буде її квартира, і ось тепер вона просить ключі. У 15 років. Загалом, був скандал, але потім із нею поговорив мій коханий, і вони домовилися, що щойно вона отримає паспорт, ми подумаємо про її пропозицію, заспокоїлася.
Але стосунки якось розладналися, спілкувалися з натяжкою. Мій обранець купив їй путівку в літній табір, мовляв, нехай дитина розвіється. Коли вона була в таборі, я дізналася, що при надії. Я не знала, радіти чи плакати. Я знала, що коханий буде радий, а як поставиться донька?
Зваживши всі за і проти, я вирішила народжувати. Розповіла чоловіку, а потім ми разом вирішили, як розповісти доньці. Після її повернення я вирішила з нею поговорити по-дорослому – не вийшло. Мені в очі було сказано, що я вже стара і що мені треба позбутися цієї дитини.
Про те, що я вийду заміж офіційно, вона взагалі заявила, що я зраджую тата. Тобто її тата, який уже 12 років живе на іншому континенті, має трьох дітей, мене не зрадив та й про неї не згадує. На що отримала відповідь, що я повинна любити тата, і що вона його любить і що це зрада!
Я їй намагалася пояснити, але вона ніяк не хотіла не те що слухати, а взагалі сприймати мене. Я її просила, розповідала, як буде добре, що в неї скоро буде братик чи сестричка, але все впусту. Я тільки почула у відповідь, що нікого не буде.
Ми намагалися поговорити, але ніяк, вона нас ігнорувала, а потім поставила перед фактом, що вона йде жити до хрещеної, поки я не позбудуся дитини. У мене була істерика за істерикою, коханий благав не хвилюватися, а я не могла обирати між двома дітьми: тією, що зі мною 15 років і тією, яку ношу під серцем.
Чесно – якось я вибрала доньку, навіть хотіла піти взяти направлення до лікаря, але любов мене зупинила. Я дзвонила їй, просила, благала, але безуспішно. Порадившись із кумою, ми вирішили дати їй час, нехай охолоне. Ми не спілкувалися півроку, за цей час я вийшла заміж.
Тепер у нас велика сім’я, тому ми вирішили продати нашу квартиру і квартиру свекрухи і купити великий двоповерховий будинок. Коли донька вирішила повернутися додому, я була вже на сьомому місяці. Ми зустрілися на сходах, подивившись на мене, вона сказала, що мені байдуже на неї.
У мене покотилися сльози . Вона посміхнулася і сказала, що я її втратила назавжди, бо вона мені не потрібна. Із цими словами вона силоміць штовхнула мене, так що я ледь не впала зі сходів, розвернулася і пішла. Від стресу в мене почалися передчасні пологи. Народилася донька.
Минуло вже два місяці, я не можу спати, я не знаю, де моя дівчинка. Спочатку мені дзвонила подруга і розповідала, а тепер і трубку не бере. Ходили до подруги додому, розмовляли через маму, вона дала новий номер доньки, дзвонили, відповідає чоловік, каже, що мою доньку не знає.
Потім зателефонувала та ж подружка і сказала, що моя донечка зараз живе з якимось чоловіком, і вона нічого не хоче чути про свою маму. Дала адресу, ми ходили туди, бачили донечку. Вона підстриглася, перефарбувалася. Нещодавно в неї був День народження.
Я купила їй подарунок, сережки, підійшла до неї, просила, благала, стояла на колінах, а вона просто розвернулася і пішла. Нещодавно дзвонили зі школи, кажуть, вона вже близько двох місяців не з’являється на уроках. Я боюся за неї.
Невже те, що я буду щаслива і те, що в мене з’явився ще один малюк, так її розлютило? Невже вона готова була вбити рідну матір через его? Усі кажуть, що вона егоїстка. Можливо, але егоїсти ж не йдуть із дому і не доводять матір до сивого волосся. Ось що мені робити?
