Обраниця мого сина ніколи мені не подобалася. Але це його вибір, і я не нав’язувала йому свою точку зору.
Коли він вирішив одружитися, я вклала у весілля всі свої заощадження. Свято вдалося на славу. Тільки ось відразу після нього почалися проблеми.
Невістка хотіла, щоб я розміняла свою 3-кімнатну квартиру і частину грошей віддала синові на власне житло. Такий варіант мене абсолютно не влаштовував.
По-перше, я не хочу нікуди переїжджати. По-друге, у мене є ще дочка. Вона незаміжня, але живе окремо і виплачує іпотеку.
На моє житло дочка ніколи не претендувала. Але буде справедливо, якщо діти поділять квартиру між собою порівну, коли мене не стане.
Загалом, на тлі всього цього ми з невісткою посварилися. Вона назвала мене егоїсткою, мовляв, не хочу синові допомагати.
Але я ж не можу все життя це робити! Він уже не маленький хлопчик, повинен сам забезпечувати свою сім’ю і думати про майбутнє. Після тієї сварки ми майже не спілкувалися. Невістка начебто забороняла йому це робити.
А потім він подзвонив і сказав:
«Ти станеш бабусею, мамо!»
Я відразу розтанула, подумала, що тепер ми зможемо налагодити наші відносини. На радощах я прийшла до рідних в гості, купила торт, хотіла як краще. Але невістка знову завела свою шарманку. От бачиш, квартиру їй подавай свою.
Я пішла, і ми знову перестали спілкуватися. Мене навіть на виписку з пологового будинку не покликали.
Про те, що невістка народила, я дізналася тільки через тиждень, коли син подзвонив. А потім в розмову увірвалася його дружина. Тоня сказала, щоб над подарунком я навіть не роздумувала і несла гроші.
Я і сама розуміла, що на народження онука потрібно подарувати щось вартісне. Зібрала все, що у мене було, до останньої копійчини. І пішла.
Але невістка з порога засунула ніс в конверт і невдоволено фиркнула. Вона, напевно, думає, що у мене вдома якийсь потайний мішок з грошима лежить. Їй-богу!
Довго у молодих я не засиджувалась. З онуком познайомилася і пішла додому. З тих пір в гості мене ні разу не покликали. Перший час я не нав’язувалася, все-таки молодим потрібно звикнути до того, що вони стали батьками.
А через пару місяців я вирішила подзвонити сама. Цього разу я подарувала онукові дещо з одягу і підгузники. Тільки Тоня подарунки не оцінила. Знову сказала, що їм потрібні гроші, а не якісь там ганчірки. Так і сказала! Мені було дуже прикро і гірко від того, що мої старання ніхто не цінує.
Я втомилася від постійних претензій. Син перестав дзвонити мені і кликати в гості. Тільки нещодавно набрав мене, щоб сказати, що у мого онука скоро день народження. Мовляв, я можу (можу, уявляєте) прийти в гості.
Тільки головне, щоб я подарунок не забула. А потім трубку вихопила невістка і назвала точну суму, яку я повинна принести. Годі збагнути! У мене і грошей таких немає.
Не знаю що мені робити. Я хочу бачитися з онуком і брати участь у його вихованні. Але чи можливо це, якщо від мене не потрібно нічого, крім грошей?
Не здивуюся, якщо в майбутньому невістка почне розповідати своєму синові, яка погана у нього бабуся. Дуже боюся цього!
