Я прожила зі своїм чоловіком 11 років. Він дуже своєрідний чоловік. З незвичайними поглядами на життя та здоров’я. Усіх лікарів без розбору він ненавидів, тому ніколи не звертався в поліклініку, лікувався тільки народними засобами або в якихось екстрасенсів.
У цю віру він навернув і мене, адже він старший, мені тоді було 24, йому – 35, і я буквально дивилася йому в рот, дуже любила, слухалася. Я теж перестала звертатися до лікарів, навіть коли через місяць після весілля впала з велосипеда.
Чоловік не пустив мене в лікарню, сам лікував удома якимись відварами і примочками. Хоча тоді я сильно вдарилася головою, буквально не могла піднятися, і всі рідні та знайомі вмовляли хоча б зробити знімок, але того разу начебто все обійшлося.
Через рік я дізналася, що при надії. Я була дуже рада, тільки турбувалася, що чоловік не дозволить ходити до лікаря, а мені було страшнувато. Усе-таки перша вагітність. Як і очікувалося, чоловік категорично заборонив йти до лікаря, ставати на облік.
Рідні були шоковані, намагалися вмовити мене піти в консультацію потай від чоловіка, але я відмовилася навідріз. Не хотіла засмучувати свого коханого, у якого такий ось пунктик. Безмежно вірила, що він поганого не порадить. Моя мама вся в сльозах дзвонила моїм подругам, просила вплинути на мене.
Я намагалася, але все марно. Тоді моя мама сама пробувала переконати мого чоловіка, говорила про всякі небезпеки, патології вагітності. Закінчилося це страшною сваркою. Мій чоловік кричав на тещу, грубіянив, називав “відсталою дурепою, повною забобонів”.
Заявив, що медики – це і є головна небезпека, і якщо жінка хоче зберегти вагітність і нормально народити, то зобов’язана триматися від них подалі, інакше вони вб’ють і її, і дитину. Сказав, пологи прийме у вдома сам за допомогою якоїсь своєї знайомої “духовної акушерки”, у якої великий досвід.
Мовляв, ходити до лікаря потрібно тільки “старим шльондрам, які спали з усіма підряд і нахапали купу хвороб”, а порядна молода здорова жінка не потребує того, щоб хтось “лазив усередину брудними руками” і заважав виношувати дитину.
Погрожував, що відправить мене в інше місто до своїх рідних, подалі від “поганих порадників”. Я потім плакала, просила не втручатися. Та й не тягти ж мене, зв’язану, в консультацію? Але моя мама не змирилася, продовжувала потихеньку вмовляти мене потайки показатися лікарю.
Тим паче вагітність протікала не гладко – турбували неприємні відчуття, невеликі кровотечі. Віктор поїв мене черговими травами, водив до якогось екстрасенса, той “проводив енергетичне лікування”. Коли я була на четвертому місяці, чоловік поїхав на тиждень – відвідати батька, який хворів.
Мабуть, свої травички йому повіз. Щойно він поїхав, моя мама мало не на коліна впала і відвела мене все-таки до свого знайомого лікаря Далі – немов кошмарний сон. Лікар насторожився, направив мене на термінове обстеження, і вже через кілька днів лікарі озвучили поганий діагноз.
Необхідна термінова операція та хіміотерапія але шанси хороші, можна жити потім довго, але й мови бути не може про дитину. Але тут уже не до дітей, треба рятувати моє життя. Не передати словами, в якому розпачі були я та мої рідні.
Мама кричала, що “вб’є цього покидька своїми руками”, звинувачувала його в тому, що я не пішла до лікаря раніше, не обстежилася. Я нічого не говорила, нікого не звинувачувала, тільки плакала цілодобово. Чоловік, на загальний подив, не забороняв операцію і не тягнув мене до екстрасенсів.
Мабуть, він сам боявся, що залишиться вдівцем. Треба чесно визнати: схоже, він любив мене, дуже злякався, що втратить мене. Втішав мене, підтримував. Операцію зробили, лікування провели, я залишилася жива. Жила я з чоловіком дружно, ця страшна біда нас міцно зв’язала.
Тільки ось він категорично не дозволяв мені взяти прийомну дитину. Я дуже хотіла, стала потихеньку наводити довідки – не сумніваючись, що чоловік схвалить, адже своїх дітей у нас бути не могло, але він несподівано виявився категорично проти.
Заявив, що як Господь не дав йому дітей, то це знак, не судилося йому бути батьком, а може, це його улюблені екстрасенси нашептали, не знаю. Загалом, малюка ми не взяли, хоча я дуже просила. Так і жили удвох. Я часто була в депресії, у відчаї, сумувала за дітьми.
Раніше я була маленькою худенькою дюймовочкою, а згодом дуже погладшала, при невеликому зрості важить майже 85 кілограмів. Напевно, так подіяли ліки, які доводиться постійно приймати, а може, просто позначилася звичка “заїдати” свої нещастя.
До речі, чоловік ніколи не лаяв мене за зайву вагу, навпаки – сам весь час приносив солодощі, тістечка, торти. Усі знайомі говорили, що ми ідеальна пара. Раділи за мене – мовляв, дітей немає, зате чоловік який чудовий, а нещодавно “ідеальний чоловік” заявив, що йде від мене і подає на розлучення.
Виявилося, що у нього давно вже роман із 25-річною дівчиною з роботи, і вона тепер при надії. Він у свої 46 років буквально очманів від майбутнього батьківства, має намір негайно одружитися зі своєю коханкою, просто світиться весь. Я очманіла від його заяви.
Плакала, просила не кидати мене, а про цю дівицю сказала нехороші слова. Він став кричати, що він “у цьому домі як у в’язниці”, що він і так усе життя страждає, втратив дітей, а тепер, мовляв, я хочу позбавити його радості нарешті стати батьком. Сказав, що моя зовнішність йому огидна.
Зібрав речі і пішов. До молодої, красивої, стрункої, здорової і вагітної. Пішов у нове щасливе життя. Я в істериці, в шоці. Мама мене жаліє, але весь час каже, що попереджала, що мій чоловік негідник. Моїй мамі важливо підтвердити свою правоту, але ж мені тільки болючіше від цього.
Я проклинаю чоловіка, ненавиджу – і тут же за п’ять хвилин телефоную йому, щоб умовити повернутися. Він уже слухавки не бере. До церкви я не ходжу, немає мені там розради. Мені лише 35 років, але я не знаю, як жити далі, немає сенсу в житті, немає ніякої опори.
