Родичі вважають, що саме я маю допомогти сестрі, яка чекає на третю дитину

У нашій родині завжди панував матріархат. Батько працював на двох роботах, а мама залишилася вдома дивитися за мною і возитися з господарством.

Незважаючи на те, що я була єдиною дитиною, мама завжди скаржилася на сильну втому і що життя її проходить в чотирьох стінах. Папа ніколи не відповідав на її бурчання, а просто мовчки приносив хоч якісь гроші в будинок.

І тим не менше, після школи, як зараз пам’ятаю, мені доводилося мити посуд, в той час як мої мама з тіткою сиділи у вітальні і дивилися серіали, обговорюючи своїх чоловіків і спільних подруг. Перемивали їм кістки, як водиться, але такий вже був характер їх спілкування. Згадуючи передачі того часу, що крутили по телевізору, я і не здивована.

Єдина, кого мама поважала, незважаючи на юний вік, була моя двоюрідна сестра Свєта. Дочка тітки. Ми ходили в різні школи, та й спілкувалася я з нею нечасто, але мені добре було відомо, що вона добре вчиться, вміє грати на скрипці і завжди допомагає своїй мамі. Ідеальний приклад для мене. За словами мами, звичайно.

Так як ми були однолітками, нас постійно порівнювали. Після школи Світлану віддали на економічний факультет, і все літо вона провела за підручниками з якимось моторошно дорогим репетитором. І вступила.

Я теж вступила, правда, мені завжди подобалася журналістика. Готувалася сама і, не без гордості, можу похвалитися, що була однією з кращих студенток в групі. Через півроку навіть стала старостою.

З професією у Свєти не складалося, вона її просто не любила. Але була дуже поступливою. На другому курсі їй сподобався один хлопчик, потім вона «раптово» завагітніла, і незабаром молоді зіграли весілля. Я ж, в свою чергу, проявилася якоїсь бунтаркою, і мене цікавили тільки додаткові заняття і журналістика. Вона стала моєю пристрастю.

Через три роки після інституту я почала знімати квартиру, яку незабаром і купила. Звичайно, не без кредитів. А у двоюрідної сестри почалася ще одна вагітність. Бабуся переписала свою «двушку» на Свєту, а сама переїхала жити в село. Моя мама була не проти, але батько в той день вперше на моїй пам’яті влаштував скандал. Хоча мені було все одно.

Потім я розібралася з боргами (не з самим кредитом, просто віддала деяку суму друзям) і купила-таки автомобіль. Ну як, автомобіль. Старенький «опель», на яких ганяють сучасні підлітки. Пам’ятаю, рідна мати тільки покрутила пальцем біля скроні. Сказала, що навіть моєму батькові було б соромно сидіти за кермом такої машини. Краще б знайшла собі когось. У Свєтки он вже двоє дітей.

І ось, рік тому почався справжнісінький цирк. Знову допоміг збіг обставин, але я йому навіть вдячна. Загалом, я взяла собі нову машину. Так вийшло, що були гроші, а ціна виявилася для мене підйомною. Стару потрібно було швидше продати, і голова була забита ось цією нісенітницею.

В цей же час Свєта (а заразом і всі інші родичі) дізнається, що вагітна третьою. І якщо раніше вони з чоловіком абияк кінці з кінцями зводили, то тепер пандемія. Сім’я з маленькими дітьми гроші, як відомо, не відкладає. Вони потрібні кожну секунду. У той час як я економила навіть на їжі – просто вже увійшло в звичку.

І ось в один «прекрасний» день починають надзвонювати мені любі мої родичі. Спершу бабуся, потім сама Свєти. І просять, що б ви думали, віддати свою машину.

Дві мені не потрібні, а Світланка багатодітна мати і важливо, щоб вона була завжди в комфорті. Я від того не переламаюся. Спершу я була в шоці від такого нахабства, але відразу відмовила. Дякую мамі за жорстке виховання. Я вмію говорити «ні».

Через пару днів і мільйон дзвінків бабуся в одній телефонній розмові наговорила мені стільки гидот, що я вирішила взагалі не відповідати на її дзвінки. Було боляче. А потім подзвонила і мама. Ми довго розповідали одна одній новини, вона скаржилася на батька, що він не може зробити в квартирі ремонт, і все таке подібне.

В самому кінці вона запитала про машину. Запитала, ну чого мені то коштує. Сказала, що їм з батьком було б дуже приємно, якби я зробила такий подарунок. Тиснула на жалість.

Не можна сказати, що мені було якесь особливе діло до її умовлянь, але згадка тата щось в мені перемкнула, і я таки погодилася.

Уже в самому кінці бесіди, коли розмова зайшла про дрібниці, я помітила, що у сестри з чоловіком і гаража-то немає, машина ж зовсім проржавіє. На що мама відповіла, мовляв, та чого переживати, розкрутяться, куплять гараж. Автомобіль же новий практично.

Тоді я посміхнулася і відповіла: «Але ж раніше ти мою машину іржавим мотлохом називала, а тепер – майже нова?»

Пауза, важке зітхання і змінився, гордовитий мамин голос.

«Ти що, донечка, зовсім вже з глузду з’їхала зі своєю журналістикою? Навіщо б ми тебе всі просили про твою стару бляшанку? Нікому вона і даром не потрібна. Ти Світланці нову машину віддай, що ти недавно брала. Тобі-то вона навіщо здалася? А сестричці якраз дітей в садок буде на чому возити. Та й по справах теж. Ти що в мене така дурна ».

Ну я і вимкнула телефон. Тепер думаю заблокувати всіх своїх родичів. Тільки з татом поговорю, хочу, щоб він пояснив свою позицію. Мою думку вже нічого не змінить, тому що я навіть думати про цих людей не бажаю. Зло бере.

Хотіла з вами поділитися своєю історією і відчуваю, дійсно: частина вантажу спала. Сподіваюся, кожен для себе винесе щось цікаве. А я думаю поїхати у відпустку. Трохи розслабитися.

You cannot copy content of this page