– Що розсілася? Втомилася? Обід хто готуватиме? – невдоволено запитала Марія Гаврилівна

Ганна познайомилася з Борисом у студентській їдальні. Він підсів за її столик і почав голосно розмішувати цукор у чашці, чим вивів дівчину з себе. Вона готувалася до заліку, закрила підручник і підняла погляд, щоб подивитися в очі цьому “порушнику спокою”…

– Молодий чоловік, чи не могли б ви поводитися тихіше?

– Не можу. Якщо хочеш вчитися, йди в бібліотеку. Тут – їдальня, – розсміявся він.

Ганні захотілося ляснути його підручником.

Так почалася їхня історія.

Борис поводився як дитина: насміхався над відмінницею з паралельної групи, відпускав жарти вслід. А Ганна лише зітхала і терпляче чекала, коли він почне поводитися як дорослий чоловік і запросить її на побачення.

І одного разу це сталося.

Борис покликав Ганну в кіно, а потім запропонував познайомити її з батьками.

Ганна здивувалася, але зраділа, вирішивши, що його наміри цілком серйозні.

Скромна і вихована, вона одразу сподобалася батькам Бориса, які благословили їхні стосунки…

– Можете жити в бабусиній квартирі, вона однаково пустує.

Для Ганни це було великою подією. Вона жила в гуртожитку, приїхавши з глибинки, і навіть не мріяла зустріти такого забезпеченого нареченого. Подруги заздрили їй, не розуміючи, чим вона підкорила Бориса.

Але Ганна не поспішала.

– У чому справа, Ганно?

– Мої батьки проти спільного життя до весілля.

– Це пережиток минулого!

– Але для мене це важливо.

– Проблема в тому, що якщо ми житимемо разом, то доведеться спати в одній кімнаті?

– Так.

– Добре, я згоден почекати і спати в різних кімнатах. Просто переїжджай до мене, так буде зручніше. Я хочу проводити з тобою більше часу.

Батьки Бориса підтримали його, і Ганна погодилася. Вона переїхала, вирішивши, що зможе довести, що гідна бути його дружиною.

Вона дбала про Бориса, готувала, прибирала, допомагала з навчанням. Раз на кілька днів приходила свекруха Марія Гаврилівна з “перевіркою”. Вона не скупилася на похвалу:

– Що за дівчинка! Просто золото. Синові з тобою пощастило.

Борис був задоволений і навіть перестав переживати через близькість.

Минула зима. Настала весна.

Одного разу Марія Гаврилівна приїхала і сказала:

– Час готувати сад до літа.

– Мамо, у мене справи. Візьміть Ганну, вона вже все здала.

Ганна розуміла, що відмовитися буде неввічливо, і поїхала з майбутніми свекрами. Вона допомагала в саду, за що Марія Гаврилівна залишилася задоволена.

Але одного разу, працюючи на грядці, Ганна відповіла на дзвінок мами.

– Ти до нас півроку не приїжджаєш, а на чужих горбатишся! Де твій Борис? Де весілля?

Марія Гаврилівна все почула і заявила:

– Твої батьки невдячні. Припини з ними спілкуватися, поки вони не вибачаться!

Але Ганна не могла відмовитися від спілкування з мамою. Вона закінчила роботу і, вмившись крижаною водою, втомлено сіла на траву.

– Що розсілася? Втомилася? Обід хто готуватиме? – невдоволено запитала Марія Гаврилівна.

– Молодь нині слабка… – хмикнув Костянтин Костянтинович, батько Бориса.

На перший погляд це прозвучало як жарт, але Ганні здалося, що в цих словах зовсім не було гумору. Під маскою похвал і жартів її сприймали тут радше як служницю.

Ганна весь вечір почувалася не в своїй тарілці. Вона вирішила зателефонувати Борису і попросити його забрати її. Але він не відповідав на дзвінок.

Тоді вона набрала номер його друга, з яким Борис того дня домовлявся здавати академічні борги.

Ігор відповів одразу.

– Привіт, Ганно. Як самопочуття?

– Ем… – зам’ялася вона. – Чесно кажучи, не дуже. Але це не про здоров’я. А з чого ти вирішив запитати?

– Борис сказав, що в тебе пневмонія, що ти вже третій тиждень у лікарні. Ми навіть хотіли тебе відвідати, але він сказав, що ти заразна.

– І що ще він розповів?

– Еее… я тобі передзвоню, вибач, – пробурмотів Ігор і відключився, зрозумівши, що проговорився.

– Ти куди зібралася? – запитала Марія Гаврилівна, помітивши, як Ганна бере сумку.

– У справі.

– Які в тебе можуть бути справи? Усі твої справи тут.

– Сіль закінчилася.

– Правда? А ти точно дивилася на полицях?

– Дуже уважно. Простежте за супом, я скоро повернуся, – збрехала Ганна. Вона боялася, що Марія Гаврилівна попередить Бориса, якщо дізнається, куди вона прямує.

За годину Ганна вже заходила в метро, а ще за півгодини відчиняла двері своїм ключем.

У квартирі панував безлад. За два тижні Борис жодного разу не прибрався, не вимив посуд і не виніс сміття. Але її більше турбувало інше: вона боялася застати його з іншою. На щастя, цього не сталося.

Прибравшись, Ганна дістала з морозилки курку і вирішила приготувати вечерю. Однак Борис не з’явився ні через годину, ні через дві. Тоді він сам зателефонував.

– Привіт, Ганно. Як справи? Усі грядки перекопала?

– Майже. А ти як?

– Працюю, вчуся, здаю борги. Ось тільки додому прийшов, бутерами харчуюся, живіт уже болить. Дуже не вистачає твоєї смачної їжі.

– А що це за сміх на фоні?

– Телевізор голосно працює. Усе, я втомився і голодний. Коли додому збираєшся?

– Ох, не скоро, справ повно, сам знаєш, – відповіла Ганна, зайшовши на сторінку Ігоря в соцмережі. На свіжих фотографіях була вечірка, на якій її “втомлений” Борис весело танцював з її подругою.

“Голодний і виснажений” Борис явно не переймався тим, що батьки розшукують її по всьому селу, щоб садити помідори.

– Шкода, – зітхнув Борис у слухавку.

Ганна зрозуміла, що їй самій дуже шкода часу, витраченого на цю сім’ю.

Вона повечеряла на самоті, залишила брудний посуд на столі, зібрала речі і поїхала до своїх батьків.

Там на неї чекали власні грядки. Номер Бориса і його сім’ї вона заблокувала.

You cannot copy content of this page