Софія була статною повною жінкою за 40. Жила в квартирі сама, окрім кота і подруги Тосі і не мала і з ким поговорити. Працювала Софія на ринку.
Там жінку поважали і навіть побоювалися за її характер і диктатурський тон. Набридло Соні самій по життю ходити, тому вирішила почати не з себе, як могли всі подумати, а з ремонту квартири.
Все ніяк не могли руки дійти, аж тут сусід затопив її. Та не просто так, всі стелі потекли, всі шпалери позповзали.
Ну і як результат- ось і привід ремонт почати. Соня попитала поміж людей, вирішила зекономити і на цьому. Ну їй і дали номер майстра.
Вона не відразу йому дозвонилася, а коли нарешті вдалося з ним поговорити, то він сказав, що відразу приступити до роботи не зможе, адже зараз не має же жити.
Соня знов попитала, та ціни були такі, що й ну, в неї гроші були. Але це ж Соня, шкода було грошей. А як додзвонилася, запропонувала вона йому жити в себе, ремонт робити і їсти, і ночувати в квартирі, і їй зручно, і йому.
Перших 2 тижні ремонт йшов дуже швидко, і коли Соня зрозуміла, що лишилося дня на 2 не більше, то подумала, що відпускати Тараса було б поганою ідеєю.
Вирішила зробити сюрприз і поговорити по душам. Зайшла в магазин, купила м’ясця, а далі, Соня зайшовши додому почула таке: “Дурна, де ж ти гроші ховаєш”.
Соня не стала чекати на продовження, поки Тарас її обкраде, випхала його з дому в чому був.
Речі потім, як в кіно, з балкону кидала, светри, шкарпетки і підштаники летіти тільки й ну. Тарасові “Це не те що ти подумала і я все поясню” виглядало не надто переконливо і зовсім банально.
Потім Соня ще довго жалілася на життя. Через якийсь час зустріла Тараса на ринку, він купував овочі. Вона привіталася, спитала чого дати, спакувала товари, спитала як життя.
-Живу, – сказав Тарас. – Тільки ти, Соню, справді неудачниця, та фраза означала, що ти гроші на видному місці кладеш, дурна.
Адже ти мені сподобалася, справді, тому і вигадав, що жити нема де, що ремонт в пів ціни. А тепер пробач, Соню, жінка вдома чекає, вчора одружилися, відсвяткуємо ось, по скромному.
