Я п’ятнадцять років жила поряд з людиною, яка мене весь цей час зраджувала, а я і не здогадувалася. Як я була така сліпа? Я ж дійсно нічого не підозрювала. Сліпа довіра до чоловіка зіграла зі мною злий жарт.
Ми одружилися лише тому, що я чекала дитину. Хоча зараз згадую початок наших стосунків і дуже сумніваюся, що весілля було б, якби не дитина. Але згодом сімейне життя налагодилося.
Ми виявилися різними, але змогли порозумітися, знайшли спільні теми. Через три роки в нас з’явилася друга дитина. І коли я сиділа в декреті сусідки розповіли, що бачили мого чоловіка у компанії іншої жінки.
Звичайно, я накинулася на нього з питаннями, але він заперечував. У результаті той дзвіночок я пропустила. Просто повірила його словам. Але згодом наші стосунки змінилися на гірше.
Чоловік багато працював, часто затримувався вечорами, відверто не квапився додому. З одного боку виховання та домашні клопоти були повністю на мені, але водночас він завжди достатньо заробляв, щоб ми ні чого не потребували
Я намагалася не думати про погане. Займалася дітьми, стежила, щоб вони домагалися успіхів у навчанні. Мої зусилля не пройшли даремно, тому я вважала себе і гарною матір’ю і хорошою дружиною. І тут таке…
Коли я поверталася додому з магазину, до мене підбігла незнайома жінка. Заявила, що вона з моїм чоловіком живе вже 10 років і втомилася чекати, коли він нарешті піде від мене до неї, бо її дитині потрібний батько.
Спочатку я подумала, що ця жінка щось наплутала. Але я швидко переконалася, що йдеться саме про мого чоловіка. А вона тим часом продовжувала, що він любить лише її, а мене з дітьми просто шкодує.
Додому я дійшла, мов у тумані. Навіть не помітила, як із роботи прийшов чоловік. На цей раз прийшов раніше, не затримався. А потім до мене дійшло, що він і не затримувався на роботі, а був у цієї жінки. Напевно, і у відрядження не їздив.
Він й знаку не подав, що щось не так. А я не знала, з чого розпочати розмову. Це ж не просто роман на стороні, а сім’я. Інша на моєму місці точно помітила б, запідозрила, почала б з’ясовувати. А я стільки років нічого не помічала. Куди дивилася?
Тепер навіть не знаю, як вчинити. Вже й вік не той, щоб із суперницями боротися і щось з’ясовувати. Та й чоловікові що сказати? Вимагати, щоб речі зібрав і забирався? Чи самій з дітьми поїхати? Може вдати, що нічого не відбувається?
