– Мамо, до мене дівчатка прийдуть. У нас буде вечірка в мексиканському стилі, – заявила Настя.
– Хм… – Ніна Павлівна напружилася.
– Мені треба ключ від бабусиної квартири. А тобі ось, ознайомся. – Настя простягнула телефон. – Я вибрала з інтернету рецепти… Готуй.
У Ніни Павлівни сіпнулося око.
– Донечко, давай-но ти сама. Гості твої, а тобі вже 18 виповнилося. Ти доросла. Ось і готуй.
– Мамо! Ти мені обіцяла!Через тебе я підведу подруг! Вони перестануть зі мною спілкуватися, і я стану ізгоєм! Цього ти хочеш, так?!
Ніна Павлівна втомлено зітхнула.
– Коли ваша “вечірка”?
– У п’ятницю.
– Але я в п’ятницю працюю.
– У тебе буде четвер. І три години зранку в п’ятницю перед роботою. Встанеш раніше, встигнеш. А тато нехай привезе нам їжу у квартиру. Не автобусом же все це везти!
Ніна Павлівна так і завмерла з ложкою у руках. А донька, підхопивши сумочку, втекла на навчання.
Місяць тому.
– Донька в нас удома сидить постійно. Начебто студентство – такий веселий час, а вона ніяк не може знайти подруг, – поділився Ігор Володимирович із дружиною, Ніною.
– Я теж дивуюся. Але ти ж знаєш, вона в нас не надто легко сходиться з людьми. Плюс нове для неї місто. Це ми з тобою дитинство і юнацтво тут провели, а в Настусі всі друзі дитинства залишилися в області.
– Може, даремно ми переїхали?
– Як це даремно? Тут перспективи і дві квартири від бабусь, робота хороша! А там… Свіже повітря. Але ним ситий не будеш, – Ніна Павлівна нагадала чоловікові про позитивні сторони переїзду, і він погодився.
– І все ж доньці треба якось допомогти. Може, поговориш із нею? Пораду даси…
– Поговорю.
Того ж вечора за вечерею Ніна Павлівна прямо запитала в Насті: чи подобається їй навчання і чому вона сидить удома цілими вечорами і у вихідні нікуди не ходить.
– Мамо, у нас майже всі приїжджі. Куди нам ходити? Ти ціни в кафе бачила?
– Якщо треба, я дам грошей, – сполошився Ігор Володимирович.
– Усім дівчаткам із нашої групи грошей даси? – Настя хмикнула. – Вони – злиденні студенти. Навіть на піцу грошей немає. Так-сяк на стипендію живуть.
– А працювати?
– На першому курсі?
– Ну… А чому б ні?
– Бо нам задають більше, ніж у школі!
– А батьки? Чому не допомагають?
– Тому що не у всіх сім’ї багаті.
На цьому розмова була закінчена.
Увечері зібрали міні-раду.
– Я подумала, у Насті скоро день народження, давай ми їй запропонуємо всіх дівчаток зібрати? – запропонувала Ніна.
– Ніно, ми ж не олігархи…
– А я не кажу про ресторан. У нас накриємо стіл і нехай сидять. Квартира гарна, ремонт, усі справи.
– Згадай себе в студентські роки. Тобі хотілося при мамці з татом сидіти?
– Я інша.
– І все-таки.
– А давай запропонуємо.
Настя вислухала батьків, подумала, а потім заявила:
– Додому не хочу кликати. А ось на квартиру до бабусі Люди, можна.
Батьки переглянулися.
– Ну вона ж пустує зараз. Я дівчат на вихідні покличу, з ночівлею.
– Ого… Не було друзів і тут із ночівлею відразу, – пробурмотіла Ніна Павлівна.
– Та годі тобі, мамо. У мене є подружки, просто ми спілкуємося тільки в інституті. Але якщо ні, так ні. Цукерок як у школі принесу і роздам одногрупникам, – саркастично зауважила Настя.
– Ніно, якось недобре. Що ми, своїй доньці не організуємо місце зустрічі з дівчатками? – запитав чоловік і практично стукнув кулаком по столу.
– Звісно, організуємо, – підтримала дружина. – Тільки треба з цими дівчатами спочатку познайомитися. Насте, нехай твої подруги прийдуть до нас на чай. Ненадовго. Ми з батьком заважати не будемо. Навіть нагодуємо твоїх студенток, – сказала Ніна.
– Добре, я запропоную. – відповіла донька. Дівчаткам двічі пропонувати не довелося. Уже наступного дня Настя сказала:
– Мамо, ти нам приготуй завтра їжі побільше. Ми після пар прийдемо, голодні.
– А що приготувати?
– Дівчата люблять італійську кухню.
– Ось воно що?.. Бідні студентки…
– Приготуй чорні спагеті з морепродуктами. Хочу дівчаток здивувати, щоб вони знали, як смачно ти готуєш.
Ніна знизала плечима. На щастя, у неї був вихідний, але похід у перукарню довелося скасувати. Вже дуже не хотілося вдарити в бруд обличчям перед подружками дочки.
До 6-ї години вечора у Ніни Павлівни були готові не тільки чорні спагеті, а й соус із каперсів, томатний суп і навіть тірамісу.
Дівчата навіть не повірили, що все це приготувала тітка Ніна.
– Вау…
– Так. А пахне як смачно!
– Насте, у тебе мама шеф-кухар?
– Ні, звичайна мама… – відмахнулася Настя. – Мамо, а італійське сухе є? Неси. Ми ж уже дорослі.
– Тобі тільки через тиждень 18.
– Ну мамо.
– Ні.
Дівчата переглянулися, але сперечатися не стали.
Утім, пішли вони задоволені. “Фейсконтроль” у батьків Насті вони пройшли. Щоправда, тільки одна з дівчаток, Олена, сказала “Дякую” за вечерю.
– Будь ласка, – посміхнулася Ніна Павлівна.
– Нормальні дівчатка. Тільки не дуже виховані.
– Зате дочка в нас буде вдома, під наглядом, а не аби з ким по підворіттях і барах, – сказав Ігор Володимирович.
Вирішили, що свято 18-річчя все ж відбудеться у квартирі в бабусі. На честь цієї справи Ніна поїхала туди і кілька днів драїла квартиру. Жінка перепрала покривала, фіранки, навіть люстру начистила, щоб усе блищало.
Батько Насті закупив продуктів: донька оголосила, що хоче свято в гавайському стилі, і після прибирання Ніна Павлівна встала біля плити.
– Доню, а ти не хочеш мені допомогти? – запитала вона. – Хоча б фрукти помий…
– Мамо, у мене, взагалі-то, день народження!
– Він завтра.
– А сьогодні мені треба добре виспатися, зробити маску для обличчя, привести до ладу шкіру і ручки. До речі, тато залишив гроші на вії-нігтики?
– Так. Візьми в передпокої.
Ніна зітхнула. І все ж не могла вона залишити доньку без свята. 18 років – один раз у житті.
Наступного ранку бабусина квартира перетворилася: скрізь були розвішані гірлянди, Ігор привіз звідкись дві пальми в горщиках, а Ніна півночі вирізала з картону тропічні квіти, щоб у доньки було відчуття свята. Ні, Ніна сама б не здогадалася: напоумила Настя.
– Мамусю, тут такі прикольні картинки. Мені дівчатка принесли, але їх треба вирізати і склеїти. Зроби, га? Я сама не можу, у мене руки не з того місця, а ти рукодільниця.
Ніна Павлівна спробувала, і в неї вийшло. Щоправда, вона зранку ледь встала з ліжка, але чого не зробиш заради доньки?
– Ну що,люба? Ми будемо святкувати?- Ігор Володимирович, який уже близько 10 разів мотався з квартири до квартири, щоб щось відвезти для вечірки, втомився і сів на стілець.
– Не знаю. Мені б прилягти… Втомилася.
– Ну ти приляж, відпочинь. Може, ввечері кудись сходимо…
Але вони нікуди не пішли: Ніна Павлівна проспала до ранку. А вранці зателефонувала Настя.
– Мамо, ми вирішили ще на день залишитися. Ти не хвилюйся, ми все приберемо за собою. Тільки в нас їжа скінчилася. Може, піцу приготуєш? По-швидкому? Надто вже смачна вона в тебе виходить.
– Якось дивно. На 8 осіб не вистачило їжі.
– Та до нас ще хлопці підтягнулися… Голодні, – тихо зізналася дочка. Ніна Павлівна спробувала підняти голову з подушки, але не змогла.
– Ігорю, відвези доньці те, що вчора залишилося з їжі. І дві гавайські піци купи, готові, в магазині. Будь ласка… Я не в силах готувати.
Чоловік поїхав. Повернувся він мовчазний.
– Що там?
– Мене у квартиру не пустили. Здається, там багато народу. І димно.
– У сенсі?! Пожежа, чи що?! – ахнула дружина.
– Настя сказала, що кальян. Ну гаразд, ти не хвилюйся. Я її попередив…
Ніна Павлівна і рада б похвилюватися, але слабкість буквально прибила її до ліжка.
– Я, напевно, застудилася. Або підхопила щось.
– Відпочивай.
У понеділок уранці Ігор Володимирович поїхав у квартиру, щоб забрати доньку.
Повернувся він дуже засмученим.
– Ніно, ти не хвилюйся, але дівчатка там залишили безлад. Сміття, конфетті. Але це не все, головне, вони диван трохи пропалили – кальян, мабуть, упав. Але це теж нічого. Я сміття викинув, але треба генеральне прибирання робити.
– І все? – Ніна розуміла, що чоловік недоговорює.
– Та там… Загалом, вікно вибили. Я не знаю як.
– Господи…
– Я вже подзвонив, майстер у середу приїде. Добре, хоч ще немає морозів. Але там такий безлад, що я не знаю, як він працюватиме.
Ніна, яка вже почувалася краще, вирішила зателефонувати доньці.
– Та годі, дурниця, мамо! Замов клінінг, що ти як маленька? А вікно… Я не винна. Я взагалі не знаю, хто це зробив.
Прийшла Настя пізно й одразу лягла спати.
Наступного ранку вона як ні в чому не бувало сіла снідати.
– Взагалі, ми класно погуляли! Дівчаткам сподобалося, – почала вона. – Загалом, мене Олеся просить про послугу.
– Про яку?
– Вона хоче, щоб ми її 18-річчя також відзначили.
– Бідна студентка, так? – хмикнув батько.
– Ну в неї батьки в селі живуть.
– І не забезпечили дівчинку хатою… – продовжив Ігор Володимирович.
– Коротше, мамо, коли там приїде майстер?
– У середу.
– Тоді я на п’ятницю домовлюся. І це… Ти нам знову приготуй усе. Тільки в нас буде вечірка в мексиканському стилі. Буріто,тортилья…
Донька видала матері рецепти і поскакала.
А Ніна Павлівна так і стояла, мовчки, поки на кухню не ввійшов чоловік.
– Що? Сіла на шию наша красуня? І подруг посадила.
– Чого робити-то? Ми самі винні… Не догледіли.
– Нехай приходять, – задумливо сказав Ігор Володимирович. – Будемо виховувати молодь.
У п’ятницю, після розмови з чоловіком, Ніна купила однакові фартухи, ганчірки і почала чекати на компанію ледачих дівчат. У квартирі вона заздалегідь не прибирала: не було ні часу, ні сил. Майстер поставився з розумінням і дуже швидко виконав роботу, тож із вікна не дуло. Усе було готово до прийому “дорогих” гостей.
Прийшли дівчата майже вчасно і страшенно здивувалися тому, який сморід стояв у квартирі.
– Ой, а чого тут не прибрано? Я чогось не зрозуміла? – сказала іменинниця, Олеся.
– Ми в цьому смітнику маємо як таргани веселитися? Це так модно зараз? – підхопила її подруга.
– Дівчата, у нас сьогодні тематична вечірка. Спочатку прибирання, потім відпочинок, – Ніна відкрила велику сумку з домашніми пиріжками. – А в цій сумці в мене маски для обличчя і пробники кремів, ароматичні свічки та інші штучки.
– Схоже на СПА вечірку. Тільки тут так брудно, що ніякого релаксу не вийде, – зморщила ніс дівчина. – І взагалі, ми планували Мексику. Де фахітос? Що за прийом гостей, Ніно Павлівно?
– Ви самі залишили цей безлад після себе. Я вам не прибиральниця, щоразу виносити сміття і драїти підлогу. Подобається в гостях? Вирішили нашу квартиру експлуатувати під свої заходи? Будьте люб’язні підтримувати чистоту за собою.
Ніна вийняла фартухи й роздала дівчатам.
– Це що?!
– Це святковий реквізит. Одягаємо фартухи, волосся прибираємо. На руки рукавички, у руки ганчірки.
– Ні, я на це не підписувалася! – фиркнула іменинниця. – Вибачте, у мене сьогодні свято. Я розраховувала відпочити, а не працювати. Прибирати я і вдома можу.
Вона кинула фартух і переступила через нього.
– Я теж, – ще одна дівчина кинула ганчірку. – Знайшли безкоштовну робочу силу…
– І я нічого робити не буду!
– Що ж, тепер ясно, хто був твоїми справжніми подругами, а хто приходив просто так, – сказала Ніна Павлівна.
– Ти все зіпсувала! У мене був такий авторитет! – заявила дочка.
– Перед свинями? Невихованими нечупарами?
– Вони мої подруги.
– Справжні подруги так би не вчинили.
– Взагалі-то, я згодна з твоєю мамою, Настю, – сказала Олена. У квартирі залишилося дві дівчини – дочка й одна з “подруг”. – Давай приберемо за собою. Це неважко. Твоя мама не зобов’язана за нами прибирати. Треба було ще того дня після вечірки все вимити тут…
– Та як тут усе відтерти? Два тижні минуло! Плями в’їлися в ковролін! А диван хтось облив якимось соусом! – запротестувала донька.
– Не турбуйся, я про все подбала, – Ніна Павлівна дістала з сумки засіб для прибирання. – Переодягайтеся. Будемо відмивати кухню.
Треба віддати належне: під умілим керівництвом дівчата потрудилися на славу. Квартира заблищала.
У квартирі запахло чистотою і настрій піднявся.
– Прекрасно, дівчатка, – похвалила Ніна. – Є сили на вечірку?
– Хіба що лежачи, – пробурмотіла Настя.
– СПА-вечірка якраз проводиться лежачи, – розсміялася подруга Насті.
Ніна Павлівна роздала дівчаткам патчі для очей, маски для обличчя і милі халати, які взяла в оренду в салоні, де працювала.
– Ну що, дівчатка, візьмете мене у свою СПА-компанію?
– Візьмемо!
– Тоді я пішла заварювати зелений чай. А ви поки що накривайте стіл. Будемо ласувати пиріжками.
Той вечір мати і дочка з подружкою провели чудово, влаштувавши справжній дівич-вечір. А ще Настя зрозуміла, хто з її подруг був справжньою, а хто просто зручно влаштувався.
– Дякую вам за пиріжки, – подякувала вихована Олена.
– А тобі спасибі, що не пішла і допомогла з прибиранням.
– Гаразд, ми все зрозуміли. Надалі дівич-вечори тільки з тобою, мамо. І прибирання за розкладом.
– Ловлю на слові! – сказала Ніна Павлівна і посміхнулася. І все-таки добре мати дорослу доньку. Особливо коли вона справді поводиться по-дорослому.Спеціально для сайту Stories
