Любов Сергіївна мовчки дивилася на остигаючий напій і не знала, що робити. Вона зовсім по-іншому планувала сьогоднішній вечір: телевізор, вермишелевий суп, шматочок торта, але не побачення. А що коли з неї жартують? Насміхаються, знущаються з самотньої жінки.
За вікном почулися кроки, що віддалялися. До побачення залишалося ще три години, а Любов Сергіївна вже була вся як на голках. З волоссям біда — два дні голову не мила, сукні все давно погризла міль, з парфуму — тільки засохлий кульковий дезодорант.
Помаду взагалі останній раз бачила в аптечці, може її і немає там давно. Добігла до сусідки, почала випрошувати одяг, клялася потім печивом віддячити й квітами, там же поприскала парфумами. Зайшла в сусідній будинок у перукарню, попросила підстригти поросле поле на голові в прекрасний сад та підфарбувати.
Потім вона довго обирала сережки і згадувала як потрібно фарбуватися. Коли все було готове, сіла на кухні і не рухалася, боячись ворухнутися та зламати всю тендітну композицію. Усередині все стискалося від страху: «Обдурив, не прийде, негідник». За п’ять вісім пролунав стукіт.
Любов Сергіївна зітхнула на повні груди, навіщось перехрестилася, вилаяла сама себе за паніку і пішла до дверей. «Подумає, що тітка зовсім з розуму вижила, раз так розфуфирилась. Хоча… він же мене раніше не бачив – звідки йому знати, як я зазвичай виглядаю», – вела вона з собою дuaлог, відчиняючи двері.
На порозі стояв молодий чоловік у чорних джинсах і синій сорочці із закоченими рукавами. Волосся зализане, в руках квіти, на обличчі добра посмішка. Степан провів супутницю до машини і галантно відчинив перед нею двері.
Машина була чистою, комфортною і добре пахла всередині, не те що Нива, на якій чоловік сусідки кілька разів возив Любов Сергіївну на базар за картоплею. Усю дорогу Любов Сергіївна почувала себе якось незатишно. Люди за вікном тремтіли в задушливих автобусах або йшли пішки.
Вона сиділа в зручному кріслі з підлокітником, слухала джаз, кондиціонер приємно освіжав повітря, а ще цей букет. Машина зупинилася в центрі міста, і Степан допоміг Любові Сергіївні вийти. Жінка, помічаючи на собі сторонні погляди, спочатку нервувала, але поступово їй це навіть почало подобатися.
Вони зайшли в якийсь ресторан, де Любов Сергіївна вперше побачила хостес. Вони сіли за столиком біля вікна. Жінка дивилася в меню і не розуміла, що ї й замовити. Там були якісь незнайомі страв, а ціни просто шокуючі. Степан помітив, що його супутниця розгубилася.
Він замовив мідії, крабів, качку в малиновому соусі, салат із тунцем і пляшечку шампанського. Через кілька хвилин почали підносити замовлення. Любов Сергіївна в житті нічого такого не пробувала. Від салату з тунцем неможливо було відірватися — така смакота.
А от мідії їй не сподобалися. Степан помітив, що жінка насилу їсть молюсків, тому поради не мучатися і відкласти тарілку. Любов Сергіївна не розуміла, як це кинути їсти те, за що заплатять та ще й стільки грошей. Степан попросив офіціанта забрати тарілку з половиною нетронутих мідій.
Любов Сергіївна була шокована, бо де ж це бачено…. Степан посміхнувся і сказав, що ніхто не змушує їсти те, що не подобається, і поралив просто розслабитися і насолоджуватися вечором. Степан усміхнувся і знову покликав офіціанта, щоб віддати йому стейк, який він не доїв.
У Любові Сергіївни ледве очі на лоба не вилізли. Вона хотіла було щось сказати, але Степан жестом зупинив її, і вона здалася. За півгодини прийшли музиканти і, трохи розігрівшись, почали грати щось мелодійне. Степан галантно запросив Любов Сергіївну на танець.
Степан подав руку і повів Любов Сергіївну ближче до сцени. Жінка дивилася в підлогу і рухалася сковано, боячись засудження збоку. Ніхто більше так і не вийшов танцювати, але з зали почулися скромні оплески, коли Степан поцілував руку старенькій, яка на мить заплющила очі від збентеження.
Вони вийшли з ресторану, залишивши на столі недопиту пляшку і чайові. Вулиці остигали після чергового дня, занурюючись у затишні сутінки, що підсвічуються міськими ілюмінаціями. Степан і Любов Сергіївна йшли в бік будинку і говорили про поезію та часи, коли машин на дорогах було менше, а дерев навколо — більше.
По дорозі Степан зробив своїй путівці невеликий подарунок у вигляді кулона зі срібла. Любов Сергіївна зізналася, що їх вже дуже давно ніхто не дарував прикраси. Трохи прогулявшись, Степан відвіз свою супутницю додому. З того вечора Любов Сергіївна дуже змінилися.
Вона більше посміхалася і навіть якось помолодшала, стала енергійнішою та щасливішою. Вона більше не сиділа біля під’їзду та не засуджувала жительок будинку, які, як прекрасні метелики, пурхали на побачення. Її більше не дратували їх яскравий макіяж чи одяг. Тепер вона бачила щасливих жінок. Таких же щасливих, як і вона сама…
