Дзвонить мені сусідка десь два тижні тому і каже, мовляв, ти, головне, не нервуй, просто ваша дача рухнула. Стіни встояли, а ось дах …
Ми з чоловіком, природно, на колеса і дивитися, що там сталося. Виявилося, що дах не витримав, стеля всередину впала і частину стін пошкодила. Мені наш старий будинок дуже шкода стало.
А мій чоловік, навпаки, ходить і зловтішається. Він цю дачу ніколи не любив. Привезе мене, а сам їде. Так що я сама тут постійно поралася.
Кажу йому, мовляв, якби ти хоч трохи за будинком стежив, він би не розсипався. Посміхається тільки. Загалом, я вирішила, що буду відновлювати, врешті-решт ця дача мені від батьків дісталася. Але у чоловіка інші плани зовсім, як виявилося.
Я докоряю його, мовляв, чого ти посміхаєшся, це ж наша дача, а він каже, що добре, що вона розвалилася. Не буду я на ній здоров’я своє гробити. І він не буде.
Давай, мовляв, продамо її як є, якась копійка з неї буде. Адже вона в тягар нам, он, розвалилася. За які бабки її тепер відновлювати. Та й чи треба?
А я так не хочу. Цей будиночок не тільки для відпочинку, але і як пам’ять про батьків. Я з дитинства тут відпочивала, і дітей наших ми сюди привозили. Онуки тим більше підростають, їм теж природа і повітря потрібні. А для цього дача найкраще! Загалом, посварилися ми з ним, тому що я відновити хочу, а він ні в яку.
Я подумала, мовляв, ну й добре, обійдуся без тебе! Найму в селі когось, вони все зроблять. Тільки от грошей у мене своїх практично немає.
Пішла в банк, думала кредит візьму, так вони мені там відмовили. Маленька зарплата і пенсія ось-ось. Що робити, пішла до чоловіка, нехай він візьме. Він навіть засміявся. Ні, каже, і не подумаю!
Тоді у мене інший аргумент. Ось у нас трикімнатна квартира велика, давай її продамо і щось менше купимо, а на різницю дачу відновимо.
Він аж побілів весь. Ти, мовляв, в своєму розумі взагалі? Порівняла три кімнати мало не в центрі міста і якусь халупу на відшибі світу. І, до речі, ця квартира мені теж від батьків дісталася.
Ну і що, кажу, я тут теж господиня. І дачу хочу відновити. І раз у нас грошей немає, то давай цю квартиру продамо, а купимо меншу. Так і за комунальні менше платити.
Сам подумай, скільки нам потрібно? Одна спальня і кухня. Цілком достатньо для нормального життя!
А він мені у відповідь, мовляв, а за дітей своїх ти подумала? У тебе дві дочки. Ти хочеш їм залишити конуру в сорока кілометрах від міста замість трійки? Зовсім мізки перегрілися?
Так дочки наші не бідні. Одна вже в своїй квартирі з чоловіком живе, друга теж кредит виплачує. Вони ж не голі, босі, все в порядку у них. Залишимо молодшій однокімнатну, а старшій дачу.
Молодець, каже, мало того що нісенітницею займаєшся, так ще й дітей посварити на старості років хочеш. Дуже розумно!
І ось що мені робити? Інших варіантів крім продажу квартири немає, а в цій дачі вся душа моя. До розлучення справа йде, їй-богу!
