У невістки є бабуся на селі. Нещодавно вона захворіла, а доглянути її було нікому. Мій син пропадав на роботі допізна, а невістка після декрету теж тільки-но влаштувалася на нову фірму. У бабусі є сестра, але вона живе в іншому місті і тільки могла поспівчувати, бо фізично їй було важко дістатися і доглядати сестру.
Якось сваха зателефонувала мені і попросила доглянути бабусю. Треба було приготувати їжу та погодувати її, інколи прибрати в хаті. Я погодилася по душевній доброті, але не очікувала, що мені доведеться доглядати за бабусею 5 років.
Я приходила на кілька годин щодня. А потім йшла додому. З кожним днем сваха дзвонила все частіше і давала нові завдання. Зрештою я почала сидіти з бабусею цілий день до самого вечора, а потім йшла додому. Мені було складно щодня кататися туди-сюди. І я сказала, що краще переїду до бабусі на якийсь час, а в моїй квартирі нехай діти поживуть.
Син бачив, як мені тяжко, він дуже мене жалів. А старша дочка моєї свахи дзвонила мені і давала список справ щодня. Пізніше вона ставала дедалі прискіпливішою. Сердилась, якщо я щось не встигала зробити.
Так минуло 5 років. Бабусі не стало, і я повернулася до своєї квартири. А діти взяли квартиру в іпотеку, оскільки за час життя у моїй квартирі вони накопичили коштів на перший внесок.
Бабуся встигла залишити заповіт. Вона залишила свій дім дочці, хоч я сподівалася, що вона хоч щось залишить нашим дітям. Сваха вважає, що так і має бути, мовляв, вона найближчий родич. Сказала, що заробить гроші та допоможе виплачувати іпотеку дітям.
А найприкріше, що ніхто навіть «дякую» мені не сказав за те, що я стільки часу та сил витратила на догляд за їхньою родичкою. Бабусі я була ближче, ніж її онуки та діти, які тільки вказували, що і як я маю робити.
