Родинні історії

Син із невісткою набрали кредитів, доводиться підгодовувати, щоб не голодували

Мій син уже дорослий, йому 32 роки. Гарний хлопець, але сам жити почав, на мою думку, пізно: у 28 років. Так, з одного боку, ми з батьком не відпускали, а з іншого — у нього ніколи не було достатнього заробітку, щоб зняти житло.

Довелося б жертвувати хоча б мінімальним комфортом, або весь час проводити на роботі. А навіщо тоді це житло потрібне?

Чотири роки тому від нас пішла його бабуся, моя мати. Ось її квартира Мишкові і дісталася. Він сам витратився на ремонт, вклавши особисті відкладені кошти, і почав потихеньку обживатися.

Як водиться, у молодого чоловіка з квартирою невдовзі з’явилася пасія. Я не надто стежила за його особистим життям у минулому, але нічого серйозного пригадати не можу.

Дівчинка взагалі нічого, гарна, Юлею звуть. Молодша за мого сина на 4 роки. Вона теж у дитинстві не надто розпещена була: виховував її тільки вітчим, який був охочий до пляшки. Самі розумієте, яка в будинку була атмосфера: постійні скандали, істерики та ні копійки грошей. Але в мене до неї претензій не було на той момент — я раділа за сина і чекала вже нарешті онуків.

Перший рік все йшло чудово. Молоді люди обживалися, притиралися характерами і навіть будували кар’єру. Я знала, що зірок їм з неба не хапати, але хоча б приємно, що вони стали корисними членами суспільства. Потім з’явилося трохи грошей, і молоді люди почали трохи розслаблятися: накупили модного одягу, дорогі смартфони.

До хорошого життя легко звикнути, і ось там де раніше можна було просто вибрати щось дешевше або зовсім відмовитися, мій син і невістка почали брати кредити. Слава богу, не в мікропозиках якихось, а в звичайному банку. Але кредит – це кредит. Гроші береш чужі і на якийсь час, а віддаєш свої і назавжди.

Якось я зайшла до них у гості, поговорити про щось буденне, заодно подивитися, як же живуть мої дітки. Перше враження було позитивне, але трохи дивне. Квартира красиво обставлена, ремонт (вже вдруге) зроблений зі смаком. Повно сучасної техніки, а ламінатом бадьоро їздить робот-пилосос. Але також на підлозі я побачила купу нерозкритих коробок із купленими речами.

Самі коробки вже навіть пилом покрилися, отже вони тут не особливо потрібні, а куплені вони за чужі кошти, кошти банку. І їх рано чи пізно треба буде віддавати. Ну гаразд, мене вразило інше. У холодильнику – нічого. Їжі немає зовсім. Тільки пару соусів і капуста, яка, мабуть, старша за мене.

На моє німе запитання син пробубнив щось на кшталт того, що зарплата буде ось днями, тож поки потрібно трішечки потерпіти, та й у Юлі залишилася якась готівка. Простіше, каже, готову їжу замовити, чим час витрачати на приготування.

І це при тому, що я особисто знаю про їхні кредити. Розписано там на три роки вперед. Мінімум. Але жити у вічних боргах їх влаштовує.

Звичайно, я дала синові трохи грошей, купила продукти. Але це все неправильно. Я точно знаю, що обидва не мають поганих звичок, вони вечорами сидять вдома і дивляться серіали. Але купувати речі їм просто потрібно. Володіти ними, може, навіть не користуватися.

Як їх відучити від цього? Як вилікувати від цієї залежності? Начебто не дурні ж діти, а так поводяться. Я не розумію.

Вам також має сподобатись...