Син залишив маленького онука у мене на тиждень, а невістка замість подяки висловила одні претензії

Пару тижнів тому годині о десятій вечора мені зателефонував син. Сказав, що Руслану, невістку мою, швидка відвезла, а малюка залишити нема з ким. Дорогою до лікарні син завіз до мене додому семимісячного онука зі словами:

“Виручай, більше нема кому допомогти”.

Звичайно, я погодилася. З невісткою у мене стосунки не близькі, але й не погані.

Тільки від онука мене відгородили від його народження. Я неодноразово пропонувала свою допомогу молодим батькам: може, чим допомогти, кажу, з підготовкою? Не захотіли, ну я й перестала нав’язуватись. А Гліба, свого онука, я востаннє бачила ще на початку весни.

Руся – дівчина з непростим характером. Особливо, коли всім сказали сидіти вдома, вона панічно почала намивати будинок хлоркою. Я до них не ходила. Кілька разів покликала до себе в гості, але вони відмовилися.

І ось мені привозять онука з усіма речами: одяг, баночки, іграшки. Коля каже: “Давай я м’яч надую та поїду. Руся так спати вкладає сина – покачує на фітнес-м’ячі, інакше він не засне”.

Я сказала, що немає часу на ці дурниці, нехай їде до дружини, то впораємося. Я вранці на роботі взяла пару відпускних днів власним коштом, пояснила все, мені пішли назустріч.

Невістка зателефонувала мені днів через п’ять, щоб дізнатися, як справи у малюка: Спить добре? Як ви годуєте його? — і ще десяток запитань стурбованої матері. Я заспокоїла її, говорю, все гаразд. Перша ніч була складною, правда, але ми впоралися. Онук кричав так, що сусіди збіглися, але потім зрозуміли, що маленька дитина і потерпіли. Вже на третю ніч дитина добре засинала. Я його по спинці погладжу, заколисую, і він спить.

Невістка не вірила, що в мене без усяких м’ячів виходило укладати дитину спати. Дитяче харчування я не купувала, готувала все вдома. Овочеві та фруктові пюре набагато корисніші, коли вони свіжі.

У результаті я пройнянчилася з онуком два тижні, а невістка не тільки дякую не сказала, а влаштувала скандал. Мовляв, я не так доглядаю дитину. Звинуватила мене, що у дитини і так був стрес, а я ще застосувала свої методи невчасно. Тепер мене до онука не підпускають. Але я певна, що все зробила правильно. Нема чого з дитинства потурати примхам дитини. Краще прислухалися б до мене.

You cannot copy content of this page