Костя одружився майже 6 років тому, одружився з дуже симпатичною дівчиною. Спочатку ми спілкувалися телефоном, все було добре. А потім вони все рідше брали слухавку, завжди були чимось зайняті.
Я не надавала цьому значення. Думала, що їм просто треба дати час, щоб облаштуватись, налагодити спільний побут.
А потім настав день народження сина. Я не стала знову дзвонити, а купила подарунок, взяла тортик, одяглась і поїхала у гості. Вони відчинили мені двері, але особливої радості від зустрічі на їхніх обличчях я не побачила. А потім невістка натякнула, що їм нема коли, що скоро мають приїхати гості і їм потрібно займатися приготуванням.
Я подивилася на сина, але він відвів очі і почав старанно поратися над якимось блюдом. Я зрозуміла, що на мене тут ніхто не чекав і мені тут не раді. Було прикро, але це нікого не хвилювало. Я залишила подарунок у коридорі, взулась і пішла.
Після цього ми розмовляли лише один раз. Тоді я вирішила продати квартиру, щоби переїхати за місто. Син був приписаний також, тому я змушена була йому зателефонувати. Він спочатку не погоджувався, але потім здався. Приїхав та підписав документи, а я віддала йому його частку. І знову тиша.
Коли чоловік пішов, синові було 10 років. Тоді я вирішила, що Костя буде головним змістом мого життя. Жили ми добре, завжди знаходили спільну мову.
Потім на третьому курсі інституту він вирішив жити окремо, пішов до хлопців на орендовану квартиру. Хоча ми почали спілкуватись менше, але я була не проти. Розуміла, що йому так буде краще.
А потім він розписався з цією дівчиною, і наше спілкування зійшло нанівець. Потім, звичайно, він кілька разів зволив мені зателефонувати, але моя образа вже була така велика, що спілкуватися, наче все гаразд, у мене не було жодного бажання.
Зараз я живу на значній відстані від них, налагодила власне життя, завела собаку. Спілкуюсь із цікавими людьми, ми разом чудово проводимо час. Нещодавно зустріла стару знайому, яка кілька місяців тому бачила сина у супермаркеті з вагітною дружиною. Мабуть, я вже стала бабусею. Хоча син мені нічого не повідомляв.
Звісно, мені цікаво, як вони живуть. Я хотіла б дізнатися, як вони назвали онука чи онучку. Хотіла б порозумітися з маленьким. Але я їм не потрібна, а нав’язуватись не хочу. Схоже, Костя вирішив, що бабуся його дитині не потрібна, це його право.
