Я переїхала в нове місто, тому що вступила до престижного університету. Я була по-справжньому вродливою дівчиною, знала це, але не квапилася підкреслювати всі свої принади згідно з останньою модою.
Завжди намагалася добре вчитися і запам’ятовуватися тільки своїм розумом. За душевну доброту і м’який характер мене легко прийняли в гуртожитку. Я знайшла спільну мову і зі своїми новими сусідками, і з одногрупниками.
Але величезну склянку дьогтю в цю бочку меду хлюпнула знаменита мажориста трійця, яка навчалася зі мною в одній групі. Три хлопці могли похвалитися не бідними батьками, які для синочків нічого не шкодували.
Так вони опинилися на платному навчанні в одному з найкращих вишів країни, жили на орендованих квартирах, розсікали на особистих іномарках. За очі трійцю хлопців прозвали “трикутником зла”.
Одногрупників вони, зрозуміло, не шанували і за першої ж нагоди намагалися підколоти, обізвати, принизити, висміяти. Дехто намагався щось заперечити, але з часом зрозумів, що боротися з хлопцями просто нереально.
Мажори поводилися жахливо, але ніхто не смів їм і слова кривого сказати. Викладачі зітхали з полегшенням, якщо вкотре не бачили трійцю на своїх лекціях чи семінарах.
Хлопці через навчання особливо не переживали, адже чудово знали, що все вже вирішено. Так і проводили час за гулянками в клубах, спілкуванням із дівчатами, нестримними веселощами.
Раніше я з ними особливо ніколи не спілкувалися, та й перетиналися рідко. Безперечно, я знала і хто вони, хто їхні батьки, наскільки кепські їхні характери, але її це мало хвилювало.
Одного дня вони таки зважилися заявитися в університет. Зробили вони це жартома, бо батьки нагадали про чергову оплату їхнього навчального процесу. Я тільки-но купила собі нову блузку, що не залишилося без уваги одногрупниць.
Дівчатка одразу ж почали питати в мене, де і за скільки вона купила таку милу річ. Це не пройшло повз ватажка зграї мажорів. Компанія хлопців тут же почала причепилася, глузувала та в кінці вибухнула диким реготом.
Я вирішила не подати виду, але вони ніяк не залишали мене в спокої. В якийсь момент я дала їм відсіч, але культурно стримано. Компанія хлопців сторопіла. Одногрупники перелякано стежили за тим, що відбувається.
Це ж я посміла огризатися трійці багатеньких синків. Мої батьки рядові викладачі. Мама в школі працює, а тато в університеті. Ві дивувалися, як звичайна дівчина з простої сім’ї посміла так розмовляти з елітою?
Я ж приїжджа, тут ніхто мене і не знав, але після такої події я прославилася. Розповіді про те, як притиснули мажорів, обросли всілякими домислами і стали університетською легендою, але хлопцям цей випадок спокою не давав.
Вони щиро хотіли принизити мене і помститися. Минуло близько року з того випадку, як ми зчепилися. Компанія хлопців і далі знущалася і підколювала всіх, але до мене намагалися за можливості не лізти.
Косі погляди студентів університету бісили хлопців найбільше. Їм здавалося, що в той момент його облили відром помиїв. От вони й вирішили запросити мене на день народження одного з цих хлопців, щоб познущатися.
Вони думали, що я прийду в своєму повсякденному ганчір’ї, як вони казали. Так, я не носила гарний брендовий одяг на пари, але хто ж сказав, що в мене його немає та й смаком я не була обділена.
Так трійця багатіїв почала підготовку до здійснення красивої помсти. Замовили найдорожчий ресторан, найкращих фотографів і операторів, покликали всю групу.
Більшість йти відмовлялася, але хлопці робили невинні оченята і запропонували перемир’я. Я спочатку теж не хотіла йти, але подружки вмовляли. Хотілося хоч разочок побувати на пишному святкуванні й подивитися на багате життя.
Мене особливо просив прийти, що й породило певні думки. З чого ж така доброзичливість? У день торжества хлопці не могли дочекатися мого приїзду. Операторам і фотографам вони веліли транслювати кожен свій крок в Інтернет в усі соцмережі.
Трійця вже бачила, як вони з пафосом зустрічають цю наївну простачку і поводяться з нею як із прибульцем. Вони із захватом розповідав знайомим, що скоро на свято приїде живе опудало.
Мої подруги, які вже прибули в ресторан, сказали, що я скоро буду. На що натовп мажорів зі сміхом кинувся до вхідних дверей. Гучний регіт хлопців було чути скрізь, підписники в соцмережах уже знемагали від бажання побачити бідолашну простачку.
На джип, що під’їхав до ресторану, натовп спершу уваги не звернув. Тут це звичайне явище, чому дивуватися? Потім з машини вийшов солідний молодий чоловік, щоб відкрити двері своїй супутниці.
Хлопця трійця задир одразу впізнала, бо він був господарем ресторану, де і відбувалося торжество. І тут до мажорів нарешті дійшло. Ця прекрасна дівчина в стильній сукні, яка вийшла з машини – я.
Тепер вже з них сміялася я. Вони ладні були луснути від злості. Один з хлопців почав психувати, кричати фотографам, щоб нічого не знімали, забирати в них техніку. Так, святкування вдалося на славу.
Ніхто й не знав, що я переїхала в це місто, щоб самостійно вступити до університету. Тато працював деканом одного з факультетів, а мама працювала директором престижної гімназії в рідному місті.
Але я всього побажала домогтися сама. Одягалася скромно, стосунків із багатим хлопцем теж не афішувала. Ось так і вдалося провчити купку синків заможних людей. Та тільки синки ці самі поки що абсолютно нічого не заробили.
