Історії про дружбу

Тільки 20 років, а таке авто – неначе якась велика шишка їде. Казав, що вони мене так зіпсують, якщо іще не зіпсували. А наприкінці додав, що ніхто таку балувану заміж не візьме

Ця історія тягнеться ще зі шкільних років. Я була малим дівчиськом, білявкою, мала не так багато друзів. Але була у мене одна подружка. Ім’я у неї таке рідкісне – Ванесса.

Одразу зазначу, що я з досить забезпеченої родини. Батьки люблять мене дуже, бережуть. Батько людина трохи навіть сувора.

Тож в шкільні роки мене не дуже й багато куди відпускали. Мамі з татом спокійніше від того, що я вдома. А мені від нудьги вити хочеться.

Але якось раз за разом зустрічалися ми з Ванессою і батьки до неї звикли. І ось куди-куди, а прогулятись із нею завжди відпускали.

Тільки батько завжди просив не тинятися вулицями і не ходити з якимись незрозумілими компаніями. Вдвох пішли – вдвох гуляйте. Ідіть в кіно, в кафе. Грошей давав і на мене і на подружку.

Відгуляли ми випускні, мали вступати до ВИШів. Ванесса про столицю мріяла, а мене наш обласний центр абсолютно влаштовував. Вступила на журналістику, конкурсу великого не було.

А Ванесса не змогла пройти на бюджет, тільки контракт. Тут то вона і пізнала краще характер свого батька, який заявив, що платити за навчання їй не буде. Як вступить на бюджет, то якось на житло і їжу в Києві видаватиме. А от контракт платити не стане. Так Ванесса залишилася без студенства.

Хоча знаєте, батьки у неї не такі вже й бідні, просто батько раптом став якимось жорстким.

Мені ж на вступ тато подарував машину, високу іномарку, світлу, як моє волосся. Почалося навчання. Багато їздила на пари, як знаходила час – заїжджала за подругою, щось цікаве нам придумувала.

А ще у мене з’явився хлопець. Високий і худий, як я сама, дуже розумний і з сильним характером.

Навіть у стентські роки подружок більше не стало. Я ніби й не пускала нікого в своє коло : батьки, Діма, Ванесса і все, досить.

На другому курсі батько купив квартиру на моє ім’я і почав у ній неспішний ремонт. Все у мене питав, що і як більше довподоби. А я поділилася новиною із Ванессою, якісь фото інтер’єрів показувала, питала її думку.

І ось до чого вся ця історія про дружбу. Дзвонить якось телефон батька, а ми з мамою і з ним разом на кухні каву п’ємо. А телефонує батько Ванесси. І починається розмова. Якось така тиша в кімнаті стала, що чути було кожнісіньке слово.

Тон розмови був дивним, батько подружки почав казати, що хоче дати моєму татові слушну пораду. Сказав, що не можна так балувати дитину. Тільки 20 років, а таке авто – неначе якась велика шишка їде. Казав, що вони мене так зіпсують, якщо іще не зіпсували. А наприкінці додав, що ніхто таку балувану заміж не візьме.

Вже не переказуватиму, що і як тато відповів. Але остання фраза особливо красива – він сказав, що я вже два роки зустрічаюся з гарним хлопцем і наврядче у мене будуть якісь проблеми з тим, щоб побудувати родину у майбутньому. А потім спитав чи є хлопець у Ванесси. Внятної відповіді не було, а потім і взагалі дзвінок завершився.

Тато всю розмову був спокійним, те ж було і з мамою. Тато сказав мені, що йому дуже шкода, але нема у мене більше подружки. Я запротестувала, сказала, що це все неважливо.

Мама не стала мені довго пояснювати своєї думки, але попросила, щоб я сама спілкування з Ванессою не шукала. Взяла обіцянку, що я їй не дзвонитиму, поки вона сама не подзвонить.

І настала тиша. Ось ви уявляєте? День, тиждень, місяць. А потім подзвонила Ванесса і з претензією почала питати, чому це я їй не дзвоню.

На питання чому вона сама не дзвонить відповісти не змогла. Якимось незадоволеним тоном говорила, що мій батько її образив. Що ми маємо вибачатися.

Потім мама мені трохи пояснила, що так буває, людям іноді важко бути поряд з тими, хто багатший. Деяким людям це не створює проблем, але бувають і інші, такі, що чекають вибачень за те, що ти на широку ногу живеш. І ще мама додала – якщо людина вже заговорила з тобою таким тоном, то шляху назад вже немає.

Так у мене не стало подруги і тут же з’явилось з десяток інших. Доньки маминих подружок виявилися дуже цікавими. Раніше у мене завжди були власні плани, я бігла до Ванесси, коли вони приходили в гості. А тут ми познайомилися краще, почали проводити разом час.

Ще й в інституті з’явилася ціла купа подружок. Пари скінчаться і ми всі юрбою їдемо десь обідати. В суботу в кіно, в неділю в тогівельний центр гуляти.

Ближче до випуску сталася довгоочікувана подія. Діма покликав мене заміж. Ми почали готуватися до весілля. Місто від новини без перебільшення гуділо.

І от прийшло мені у інстаграм повідомлення. Написала Ванесса. Я давно не відслідковувала де вона і як. Погортала фото, подивилась на подругу дитинства. Вона просилася на весілля. От не вітала, а питала, чи можна їй запрошення. Я написала, що пришлю, що запрошую її на свято.

А за декілька днів у гостинній я сиділа з однією донечкою маминої подруги. Та мені зі сміхом розповідала, що їм в подружки якась дівчинка набивається.

Їздить з ними по дорогих закладах, хоча видно, що дозволити собі таке не може. І всіма силами намагається показати всім, що вони всі подружки. Фото з ними постить всюди. Але дівчата з неї сміються.

І от поділилася ця дівчинка з ними планом, що скоро матиме багатого хлопця, буде як вони всі забезпеченою дівчиною. Все собі зможе дозволити.

Бо буде на весіллі у (тут звучить моє ім’я) і там з кимось познайомиться. Свято закрите, лише свої і всі такі успішні та багаті. А дівчину Ванесса звати.

Мені від цієї історії ні смішно, ні сумно. Написала вона мені на днях, спитала про запрошення. А я навіть відповідати не стала. Згадалося, як голос в телефоні казав, що ніхто мене заміж не візьме і потім фраза Ванесси, що ми маємо вибачатися.

Вам також має сподобатись...