Маргарита вважала, що життя її цілком вдалося. Вона успішна жінка.
Не кожна в 38 років є власницею дорогого ресторану і кількох точок швидкого харчування.
Бізнес дістався їй у спадок від батька, і вона успішно керувала ним уже п’ять років.
Тільки ось сім’ї у неї не було. Був колись чоловік, але з цим безхарактерним вона прожила лише три роки і без жалю розлучилася.
Дітей на щася у них не було.
Утім, відсутність дітей Маргариту дуже навіть влаштовувала.
Ну не розуміла вона, як можуть тішити ці галасливі, плаксиві, такі, що вимагають постійної уваги і витрат, маленькі спиногризи!
А ось чоловік би не завадив. Та де ж узяти нормального чоловіка в наш час? Одні матусині синочки й альфонси навколо!
– Може, ти не там шукаєш? – підколювала Маргариту єдина подруга. – Спустися з небес на землю!
– Ой, Свєтко, не тобі мене вчити! Твій Льоня ще та знахідка – ледь може забезпечити сім’ю, та ще й вживати любить.
Світлана ображалася – чоловіка свого вона дуже любила і вважала, що їй із ним пощастило, – але довго дутися на подругу не вміла.
Її по-справжньому засмучувало тільки одне – відсутність дітей. На відміну від Маргарити, Світлана не переставала сподіватися на те, що в них із Леонідом з’явиться донька чи синочок…
Маргариті було не до цих переживань.
Он, постачальник м’яса її вже двічі підвів. Час з ним прощатися!
Помічниця підготувала список виробників, і серед них увагу Маргарити привернув фермер.
От і чудово! Такий буде відповідальніше ставитися до дотримання умов договору.
А то ці великі бізнесмени зовсім знахабніли вже! Обраний нею Дмитро виявився міцним, розважливим і серйозним чоловіком років сорока.
Вони швидко домовилися, і Маргарита не змогла відмовити собі в задоволенні запросити нового партнера на вечерю, але той відмовився.
– Уявляєш?! Сказав, що в нього багато справ! – обурювалася Маргарита.
– А ти хотіла, щоб він одразу впав до твоїх ніг? – весело усміхнулася подруга.
– А що?! Я не здатна вразити чоловіка?!
– Так здатна, здатна! Ти ж у нас не тільки розумниця, а й красуня! Тільки ось цей Дмитро, мабуть, не схожий на твоїх хлопчиків-альфонсів…
– Ну що ти починаєш знову? – сердито фиркнула Маргарита.
Вона не любила, коли подруга нагадувала їй про парочку романів із молодими людьми, які й не приховували, що вони альфонси.
– І так, Дмитро не такий. Він справжній чоловік – ґрунтовний, стриманий.
Дмитро про свою ґрунтовність якось і не замислювався. А стриманий – це так! Ця якість йому була необхідна, з двома-то хлопчаками.
Він став вдівцем 10 років тому, залишившись із двома близнюками на руках.
Якби не мати – Ірина Петрівна – зовсім тяжко б йому довелося. Але нічого – витримали.
У їхньому селищі роботи особливо не було, ось і вирішив Дмитро стати фермером. Господарство в нього було невелике, але сім’я ні в чому не потребувала.
– Одружився б ти, синку, – зітхала Ірина Петрівна. – Обом нам легше було б.
Он, Настя як нам допомагає, Олексія і Сашка дуже любить, та й із тебе очей не зводить.
Сусідська Настя дійсно постійно до них забігала, допомагала по господарству, доглядала за близнюками.
– Мамо, не починай! – відмахувався Дмитро. – Не потрібна мені ніяка дружина! Сам упораюся! Та й Насті лише 20 років. Навіщо їй чоловік із двома дітьми?!
Так і не піддався він на вмовляння матері та закохані погляди Насті, і в підсумку дівчина поїхала в місто, вийшла заміж.
Хлопчаки пішли до школи і звернули на себе увагу новенької вчительки – Любові Вікторівни.
Олексій був рухливим, хуліганистим, але дуже жалісливим хлопчиськом – завжди тягнув до хати покинутих кошенят і цуценят!
Сашко був весь у батька – ґрунтовним, навіть трохи повільним, у витівках брата намагався не брати участі, але й ображати його не давав.
– Дмитре Васильовичу, – звернулася одного разу до батька близнюків Любов Вікторівна. – Хлопчикам не вистачає уваги. Я знаю, що ви багато працюєте, і можу допомогти. Позайматися з ними, організувати дозвілля…
Дмитро задумався.
Про “дозвілля” він якось і не думав, а ось додаткові заняття хлопчакам не завадять:
– Думаю, що це гарна ідея. Багато платити я поки не зможу…
– Ой, та що ви! – відмахнулася вчителька. – Мені це теж цікаво і навіть корисно. Не потрібно грошей!
І все-таки Дмитро платив Любові Вікторівні за догляд за близнюками.
Мати хворіла і їй уже важко було встежити за онуками. Вона з радістю прийняла вчительку в домі – видно сподівалася, що у Люби з Дмитром щось складеться.
Її надії справдилися частково. Син з учителькою явно були близькі, але одружуватися він і не думав.
Маргариті все ж вдалося вмовити Дмитра повечеряти з нею.
А вже тут вона розстаралася – поки йшла до їхнього столика, всі чоловіки голови звернули!
Він теж явно оторопів, побачивши її, і за вечерею був небагатослівним.
Маргарита старалася за двох – усе чогось розповідала, розпитувала його обережно про сім’ю. Так і дізналася про наявність у Дмитра дітей. Аж двох!
– Ну що за невезуха! – стогнала Маргарита. – Такий чоловік, і двоє спиногризів! З глузду з’їхати можна!
– Радій, що дружини немає, – усміхалася у відповідь Світлана.
– Краще б тільки дружина й була! З нею можна розлучитися.А з цими-то що робити?
– Рито, ну може, ти вже схаменешся? Готові діти – ні виношувати, ні приводити у світ не треба. Виховуй і радій!
– Ти з глузду з’їхала?! Навіщо мені цей головний біль?! Ні-ні, ні на яких дітей я не згодна!
– Ну тоді й Дмитро тобі не світить, – припечатала подруга. – Явно він своїх хлопців любить і не кине, навіть заради такої красуні як ти.
– Ось умієш ти, Свєтко, “підтримати”, – образилася Маргарита. – Ну нічого, я що-небудь придумаю, коли приручу його.
Я ж тільки почала.
– Слухай, а в такого чудового чоловіка жінки постійної немає чи що?
– Ні. Напевно, на мене чекав.
– Як же він один із дітьми справляється?
– Мама йому допомагає, та ще вчителька якась приходить…Та яка різниця?! Я вирішила, що це мій чоловік і крапка!
Світлана анітрохи не сумнівалася, що подруга доб’ється свого (як зазвичай), але ось чим це закінчиться, велике питання.
Маргариту це питання не хвилювало. Вона, як завжди, діяла за схемою: бачу мету, не бачу перешкод.
Тим паче, що йшлося про її заміжжя. А такі чоловіки як Дмитро на дорозі не валяються!
Дмитро і сам був не проти стосунків із такою шикарною жінкою. Його завжди оточували… простачки, а тут – і красива, і розумна, і заможна.
Щоправда, трохи різкувата і вимоглива, але й це було для нього в новинку і… розбурхувало.
За півроку стосунків посварилися вони всього один раз, коли Дмитро відмовився супроводжувати Маргариту на виставу через те, що захворів один із близнюків.
– Ми в театрі мали зустрітися з дуже важливою людиною! Я півроку цієї зустрічі домагалася! А тут якісь дитячі соплі все зіпсували! – обурювалася Маргарита.
– А ти без нього не обійшлася чи що? Хіба мало, що трапилося з хлопчиком! Ти вже, Рито, просто зовсім… – Світлана подругу не підтримала.
– Обійшлася! Але було задумано інакше! І нічого з цим Олексієм чи Сашком – я не знаю! Не сталося. Он уже носиться, як очманілий!
– Ну ти б спокійніше поводилася. Ще раз тобі кажу – діти його нікуди не подінуться.
– Подивимося!
Маргарита і справді притихла. Дбайливо запитувала в коханого про самопочуття його синів, і навіть сама запропонувала їм усім разом провести вихідний день у торговому центрі.
– Ти не уявляєш, який це кошмар?.. – скаржилася вона того ж вечора Світлані. – Одного весь час ловили по поверхах, інший “зависав” десь на лавочці, і його теж “втрачали”. Вони весь час запитували в Дмитра, чому Любов Вікторівна не з ними… Без неї їм, мовляв, нудно.
– А він?
– Він чогось червонів і говорив, що їй ніколи. Видно, посварилися вони. Але тут і слава Богу, бо ці діти скоро запросилися додому. Навіть відмовилися одяг новий приміряти, який я їм купити хотіла.
Дмитру після тієї “сімейної” вилазки теж було не по собі.
Хлопчакам Маргарита явно не сподобалася. Жвавий Олексій назвав її бабою страшною, а Сашко не вимовив ні слова – тільки невдоволено сопів.
– Синку, ти б одумався, – наступного дня звернулася до нього мати, яка до цього мовчала з приводу його стосунків із Маргаритою.
– Люба вся збожеволіла, і пацани не в захваті від твоєї коханки.
– Любі я нічого не обіцяв! І вона це знає! – спалахнув Дмитро. – А хлопчаки малі ще, щоб інших людей оцінювати!
– Та вже краще за тебе вони все оцінили! – раптом відрізала мати. – Від дітей сутність людську не приховаєш.
Психанув тоді Дмитро, і запропонував Маргариті вийти за нього заміж.
Чому йому всі вказують?! Він сам знає, як йому жити! Звичайно ж, жінка пропозицію прийняла.
Стали готуватися до весілля.
Нічого особливого – людей 50, у її ресторані, а потім на кілька тижнів на Мальдіви.
Ось на цих “Мальдівах” усе й застопорилося.
– Як на два тижні? – здивувався Дмитро. – Я хлопчаків на наш гірськолижний курорт хотів відвезти. Вони весь рік про це тільки й говорили.
– Ой! Чого їм там робити? – відмахнулася Маргарита. – Малі ще! Може, наступного року відвезеш.
– Слухай, це ж діти. Їх не можна обманювати, і я ніколи цього не робив, – голос Дмитра став твердішим.
Він і так уже шкодував, що зробив Маргариті пропозицію. Усі ці весілля в ресторані в компанії “потрібних людей”, Мальдіви якісь…
Усе це його неймовірно дратувало.
Але Маргарита зміну в настрої нареченого чомусь проігнорувала.Продовжила безтурботно говорити:
– І взагалі, Дмитро, час вирішити, де житимуть діти?
– У сенсі? Ми ж начебто вирішили, що житимемо в нас у селищі. До міста всього 30 кілометрів, і машиною ти чудово добиратимешся до свого ресторану. І діти з нами, і мама.Як інакше?
“Ще й мама”, – Маргарита подумки закотила очі. Вона про цю жінку зовсім забула.
– Ну ти знаєш, я думаю, що дітям потрібно якось розвиватися… Може, відправити їх кудись учитися?
– Не зрозумів. Вони й так навчаються в школі. Чи ти закордон маєш на увазі? Ні-ні, ніяких закордонів!
– Не обов’язково… Можна відправити їх у якусь спортивну школу, – легко сказала Маргарита, не дивлячись на нареченого.
Повисла тиша.
– Тобто, ти вважаєш, що мої сини мають жити де завгодно, тільки не з нами? – нарешті повільно промовив Дмитро.
– А що такого? – Маргарита повернулася до нареченого і оторопіла.
Його вираз обличчя вона навіть не відразу змогла для себе описати.
Гидливість? Ненависть? Огиду?
Поки вона визначалася, Дмитро відвернувся і попрямував до виходу.
“Весілля скасовується”, – на ходу кинув він.
– І все! Уявляєш?! На дзвінки не відповідає.
Я до нього сама приїхала, так він навіть не вийшов! Зате вискочила його мати і попросила не з’являтися більше, а то вона поліцію викличе! Поліцію! Уявляєш?! – обурювалася Маргарита подрузі.
– Рито, ну я, звісно, тобі співчуваю, але, по-моєму, ти сама зробила все, щоб він тебе кинув. Треба ж таке придумати? Спортивна школа! – Світлана знову її не підтримала.
– А що ти пропонуєш, жити з двома чужими дітьми?! Це ж божевілля!
– Ну ось тепер не доведеться…
– Я його по світу пущу! Він ще пошкодує!
Нікого “пускати по світу” Маргарита не стала. Ось ще – багато честі!
Полетіла на Мальдіви з молодим альфонсом.За рік Дмитро одружився з Любою, яка справді кохала його і близнюків, і терпляче чекала, коли він це помітить.
Дмитро взяв на роботу помічника, який тепер займається укладанням договорів.
Ну їх, цих партнерів, від гріха подалі!
