Тетяна з особливим трепетом чекала на своє весілля. Вона з дитинства уявляла, яким чудовим буде день, коли вона нарешті вийде заміж за чоловіка, з яким хоче пройти свій життєвий шлях. Проте все з самого ранку пішло під укіс: візажист, з яким домовилася жінка за півтора місяці до урочистості, зателефонував рано-вранці, повідомивши, що приїхати не вийде.
Без пояснення причини. Просто не вийде. Тетяна повелася на добрі відгуки, де підкреслювали пунктуальність цієї людини. Звичайно, всяке могло статися, але говорив візажист сухо, та й голос звучав так, ніби він нещодавно прокинувся після веселої ночі. Мама постаралася заспокоїти дочку, сказавши, що вони й самі чудовий макіяж їй зроблять.
Тетяна намагалася не накручувати себе. Ще б не вистачало їй виходити заміж із заплаканими очима. І не скасовувати все через макіяж? Не велика біда!.. Зрештою, Єгор говорив, що і без косметики вона гарна. Наречений на призначений час спізнювався, потрапив у затор, тож домовилися, що батьки привезуть Тетяну до будівлі РАГСу.
— Мам, а може, мені не можна виходити заміж? Рано ще? Адже все складається проти, – заговорила Тетяна на шляху до РАГСу. – Скасувати все? Перенести до кращих часів? Адже не просто так стільки збігів. Он і чорна кішка дорогу перебігла.
— Ну що ти за такі дурниці кажеш? Через макіяж і затор так засмутилася? А кішки… бігають та бігають. Їм, між іншим, через всі ці людські забобони важче, ніж нам живеться. Якщо є інші причини, тоді замислитись, звичайно, варто, але якщо ви з Єгором кохаєте один одного, то відставити сумніви.
Нареченого свого Тетяна кохала, але вона не розуміла, за що такі випробування випалили на її долю в такий прекрасний день. Може, в неї надто завищені очікування? Чи слід підготуватися заздалегідь до того, що не все піде за планом?
Добило повідомлення, що прийшло на телефон від фотографа, що провести фотосесію він не зможе, оскільки тільки-но розбив фотоапарат. Тетяна готова була розплакатися, але трималася з останніх сил.
— У наш час таких професійних фотосесій і не було, – втішала мама. – Зробимо ми вам гарні фотографії на телефон.
Зустрівшись із Єгором, Тетяна заспокоїлася. Наречений дивився на неї із захопленням. Він випромінював кохання та тепло. Все правильно, а тимчасові проблеми – це дурниця. Найважливіше у будь-якому випадку відбудеться, і вони з коханим стануть чоловіком та дружиною.
Під час реєстрації Тетяна хвилювалась. Страшно було, що щось може піти не так. Серце билося в грудях, як переляканий птах. Однак ще мить, і вони обмінялися обручками. Поставили підписи і ось вони чоловік і дружина. Тетяна вже навіть забула про всі прикрощі. Вона була дуже щаслива, але чекало на неї ще одне випробування.
— Татяно, я не зрозуміла, що то за справи такі? – наблизилася до молодят свекруха.
Дівчина навіть миттю оглянула сукню, чи не забруднилася вона десь. Чому свекруха говорила з нею таким тоном, не було зрозуміло.
– Щось не так? – Вирішила уточнити Тетяна.
— Звісно, не так. Твоя сімейка в це весілля жодної копійки не вклала. Я не розумію, як їм нахабства вистачило заявитися до ресторану? Ми на них не розраховували. Нехай навіть не сміють сідати за святковий стіл.
Тетяна втратила мову. Як це на них не розраховували? Адже рахували разом із Єгором, скільки місць потрібно. Тетяні подумалося, що це жарт. Гра якась? Випробування, щоб перевірити її реакцію? Помітивши подив дочки, вже і її батьки наблизилися. Тільки чоловік чомусь мовчав.
— Людмило Євгенівно, якщо це жарт якийсь, то невдалий. Сьогодні все з самого ранку йде не так, і я подібне сприймаю надто гостро.
– Та вже! Які жарти? Світлано, якщо дочка твоя сказати не може, то я скажу. Ви з Денисом ні копійки в торжество не вкладали, тому залиште ресторан без скандалів. На нас уже й без того косо дивляться гості.
Тетяна оглянула ресторан, де зібралися гості, яких вона не знала. Тільки пара знайомих обличь мигнула, а решта… ким вони були? Родичі? Друзі свекрухи? Найдивніше було інше – чому Єгор мовчав. Він повністю ігнорував розмову своєї матері, наче все так і було задумано.
— Загалом банкет був оплачений з наших накопичень, які ми з Єгором…
— Ось саме ви з Єгором. Ти вже пробач, але ви з Єгором тепер є частиною нашої родини. Ще раз кажу – твої батьки жодної копійки не вклали, тож обійдуться і без святкового торта.
— Тетянко, ти не хвилюйся, – ледве стримуючи сльози сказала мама.
Весь цей час вона стискала руку зблідлого батька, заспокоюючи його, аби не зірвався і не висловив родичкам, де їхнє місце.
– Все нормально. Ми з татом поїдемо. Не дуже й хотілося. Ми ж лише думали підтримати. Все гаразд.
Тетяна знову глянула на чоловіка, шукаючи підтримки, але Єгор ніби язика проковтнув. Невже він боїться сказати щось проти матері? Батьки Тетяни пішли, а чоловік повів дружину до столу. Вона ледве усвідомлювала, що відбувалося. Тільки коли гості закричали «гірко!», а Єгор поліз цілуватися, молода дружина вийшла з заціпеніння.
Вона відштовхнула чоловіка від себе, насупилася, дивлячись на нього. Дихати було тяжко. Серце боліло. Якщо посміли так вчинити з її сім’єю, де гарантії, що одного разу не викинуть її? Перед очима стояли приголомшені обличчя батьків. Навіщо Тетяні таке торжество? Не про таке весілля вона мріяла. І тепер уже шкодувала, що сказала Єгорові так.
– Татянко, ти чого? Все ж добре? Гості чекають, коли ми поцілуємось, – м’яко підштовхнув її чоловік.
— Ну і цілуйся з ними, якщо тобі радісно, - випалила Тетяна і кинулась геть із ресторану.
Їй там не було місця. Вона відчувала себе чужою на власному весіллі. Очі щипало від сліз. Як вибігла з ресторану і побігла доріжкою, Тетяна й не пам’ятала. Що найдивовижніше – Єгор не помчав за нею. Він навіть не намагався зупинити її. І не було цього потреби. Висновки для себе Тетяна зробити встигла – вона не потрібна чоловікові.
Якби він насправді кохав дружину, дорожив її думкою, він би ніколи не вчинив так. Ще в момент, коли свекруха завела дивну розмову, Єгор мав вступитися, а він просто байдуже мовчав. Знав усе про плани своєї матері, мабуть, заздалегідь. І мовчав. Почувши сигнал автомобіля, Тетяна зупинилася та обернулася. Батьки ще не поїхали. Стояли на узбіччі. Мама вийшла з автомобіля, і Тетяна кинулася до неї в обійми.
— Татянко, ти не маєш через нас тікати з власного весілля, – постаралася втішити доньку жінка, витираючи сльози.
— А що я повинна? Перетворюватися на їхню маріонетку? Вони ж мотузки з мене вити почнуть. Ні, мамо, мене таке не влаштовує. Я не збираюся жити в страху, що одного дня свекруха буде незадоволена мною, і ми з чоловіком розлучимося, – Тетяна істерично засміялася. – Де він цей чоловік? Поспішив зупинити мене? Вирішив заспокоїти?
Тільки вона сказала ці слова, як почула винуватий голос збоку. Тетяна обернулася і побачила Єгора. Він не наважувався підійти ближче і стояв за кілька метрів від неї.
– Поговори з ним. Якщо не поговориш, то пошкодуєш, – шепнула мама.
Тетяна витерла сльози. Їй уже все одно було – чи розмастилася косметика, як вона виглядає. Повертатися до ресторану вона не планувала. І з Єгором поговорити зважилася тільки з однієї причини.
– Татяно, не рубай з гарячого. Це було рішення моїх батьків, а не моє. Вони звикли кожну копійку рахувати, адже твої батьки справді не вклалися у весілля.
— Мої батьки виплачують кредит, який брали на перший внесок для нашої квартири. Як добре, що ще не встигли нічого обрати та не влізли в іпотеку! – Процідила дівчина.
— Ну не гнівайся, Татянко! Адже головне, що ми з тобою кохаємо одне одного? А твої батьки не образилися ж? Давай ти вмиєшся і повернешся до зали? Гості чекають. Мама заспокоює їх, як може.
Єгор спробував обійняти Тетяну, але вона відсахнулася від нього і подивилася на чоловіка чужим, крижаним поглядом. Від чоловіка несло алкоголем. Він уже виглядав «веселеньким». І начебто не встиг багато випити, але як його розвезло.
— Прийшов тільки тому, що мама твоя веліла?
— Та до чого тут мама? Тебе так зачепило їхнє рішення?
— А тобі воно здалося нормальним? – запитанням на запитання відповіла Тетяна.
— Нічого поганого я не побачив, щоб зараз робити з мухи слона. Навіть твої нормально відреагували, а ти істерику закочуєш на порожньому місці.
Мотнувши головою, Тетяна спробувала змахнути з обличчя прядку, що вибилася. Вона вже все вирішила.
— Я не дозволю так поводитися з моїми батьками та принижувати їх. Якщо ти вважаєш те, що сталося нормальним явищем, нам нема про що більше говорити.
Тетяна зняла з пальця обручку і віддала її Єгору.
– Ти ж її купив, ще в боржниці мене запишіть.
– Що це означає? Чому ти знімаєш обручку? Ти знаєш, що це погана прикмета?
Тетяна з гіркотою реготнула. Скільки знаків вона ще мала побачити, щоб зрозуміти, що день, який мав стати найщасливішим, перетвориться на чорну точку на календарі? Не слід було виходити заміж за Єгора. Вони надто поквапилися.
Тетяна не була до кінця впевнена, коли говорила так. Вона намагалася переконати себе, що це хвилювання, а тепер розуміла – інтуїція вже тоді кричала, що треба триматися подалі від такого нареченого та його родини.
— Це означає, що я не планую залишатися твоєю дружиною. Дякую за те, що розкрив своє справжнє ставлення до мене зараз.
Із цими словами вона розвернулася і пішла до машини батьків. Вона бачила, що батько ледве тримається, щоб не стукнути новоспеченого чоловіка. Потрібно їхати, щоб справа не закінчилася погано. Тепер уже й робити більше нічого поряд із тими, хто залишив про себе найгірші враження.
— Тетяно, ти ще пошкодуєш! Не роби цього! Все можна вирішити мирним шляхом! – крикнув навздогін Єгор.
Вона тільки підняла руку і помахала чоловікові, навіть не обернувшись у його бік. Отак вона і стала дружиною на один день. Кумедно було й гірко. Надії не справдилися. Все перевернулося з ніг на голову. І тепер страшно було знову проходити через щось подібне: знайомство, побачення та розчарування.
– Ти точно вирішила, що хочеш поїхати? – Запитала мама, коли Тетяна сіла в машину.
— Мамо, я не дозволю нікому принижувати вас із татом. Чоловіків у цьому світі багато, а свекрух і поготів… А ви з татом у мене одні. Якщо вони відмовилися від вас, так принизивши, то й на моє розташування навіть не розраховують.
– Моя дочка! – тремтячим голосом промовив батько. – Ну, чого ми тут сидимо і соплі на кулак намотуємо? Зрештою, не останній день живемо. Всі живі, а це важливіше за інше. Єгор твій нехай подякує, що мати мене відмовляла по-чоловічому з ним поговорити. Кулак свербів.
— Я бачила, татусю, але не варто. Навіщо витрачати сили на тих, хто цього не вартий?
Мотор приємно загарчав, і машина рушила. Тетяна пораділа, що вони з Єгором не з’їжджалися до весілля, як це зараз модно. Не доведеться знову зустрічатися з ним та їхати збирати речі. Раділа вона й тому, що саме зараз побачила справжнє обличчя чоловіка. Краще так, ніж обманюватись і пізніше перетворитися на грушу для биття свекрухи.
Напевно та планувала, як викладе невістки урок і навчить її бути покірною. Вона і сина тримала біля ноги, під підбором, раз боявся слово зайве проти сказати і не мав своєї думки. Ось тільки на що розраховувала? Невже зовсім не шкода було Єгора? Навряд чи він буде щасливим у майбутньому. Тетяна важко зітхнула і постаралася не думати про чоловіка.
Зрештою, він про неї не думав. Його стан взагалі не цікавив. Якби мама не переживала, не намагалася заспокоїти гостей, він і не вийшов би, напевно… Тетяна довго не сумувала. Вона подала заяву на розірвання шлюбу. Спільного майна та дітей у них не було, тому розлучення пройшло швидко. Відмовити Тетяну чоловік навіть не намагався.
Він усім своїм виглядом показував образу. Вона зганьбила його сім’ю перед усіма гостями, поставила його в незручне становище, і це якщо не рахувати витрачених на весілля грошей. Ті гроші, що батьки брали на перший внесок по іпотеці, витратили за призначенням. Тетяна отримувала хорошу зарплату, тому іпотеку їй погодили одразу, і вже незабаром вона заїхала до своєї квартири.
Тетяна не збиралася опускати руки і шкодувати за втраченим. По суті, вона нічого й не втратила, а здобула свободу від безрадісного майбутнього, а ось Єгорові доводилося непросто. Він розумів, що Тетяна була права, але поряд з ним постійно знаходилася мама. Свекруха, що не відбулася, постійно твердила, наскільки підступною виявилася його колишня дружина, і як синові пощастило одразу позбутися її.
