Якось у своїй стрічці побачив фотку. Заокеанські друзі щось відзначають, застілля. І що ж я спостерігаю на білій скатертині?
Олів’є, холодець, оселедець під шубою. Вони живуть у цій Америці вже років тридцять, у всіх громадянство та бізнес там, у них діти погано українською говорять.
Вони фактично американці із широкими смайлами. Але тільки-но треба випити і закусити, ні, без олів’є ніяк. Організм, змучений здоровою їжею, потребує холодець. А зверху гірчицею, і не якоюсь піжонською, діжонською – ні, тією самою, у ностальгійній баночці з українського магазину.
І це повсюдне «лихо» тих, хто родом звідси. Живи хоч у Сіднеї, хоч у Тель-Авіві, хоч у Буенос-Айресі, будь засмаглим серфером або захоплюйся сальсою; люби суші, паелью або хумус – але буде вечір, у призначений час, душа вимагатиме своє.
Ці далекі українці можуть не цікавитися особливо новинами з батьківщини, а деякі – так взагалі її не люблять, лають і матерять. Тішаться, що звалили. Вони є патріоти інших берегів. І наче їм добре. Але щось недобре. Бракує «вітамінів вітчизни». Цих густих та пекучих.
Українська людина – вона пластична, вона адаптується до будь-яких запропонованих обставин. В Америці ми стаємо американцями, у Швеції стаємо шведами, і навіть в Ізраїлі – знаю приклади! – євреями.
Якось знайома, яка щасливо проживає у Флоренції, упросила мене привезти їй квашеної – не побоюсь цього слова – капусти. Не може без неї. А в неї там не продають.
Намагалася квасити місцеву: запевняє – не кваситься. І я купив у «Атб» цебро капусти. Сунув у ручну поклажу: цінність же.
У Борисполі на огляді мене спантеличено запитують: «А це у вас там що?». Це? – Кажу. А це там у мене капуста. Везу до Італії, ага. Засміялися, більше ні про що не питали. Все і так зі мною ясно.
Якщо подивитися, що буде на українських столах у Новий рік по всьому світу – скрізь суцільне олів’є. Так, українців об’єднує одне.
Нас усіх поєднує лише їжа. Ось оселедці, капуста і холодець. Ми самі – глобальний такий олів’є. Ми різні, ми чужі один одному, ми в діаспору склеюємось неохоче. Але бувають миті, коли ми всі – цей густий, важкий салат. Ми рідні, ми разом. Як горошок, ковбаска та майонез.
