Марта, ще навчаючись у школі, зневажала Настю і водночас заздрила їй.
Зневажала за те, що Настині батьки були безнадійно неблагополучні. Перебивалися випадковими заробітками, з копійки на копійку. Тому Настя завжди ходила напівголодна, у старому одязі і якась пригнічена. Батько її ображав періодично. За просто так,то грошей мало,то настрою немає,то ще щось…
Мати не заступалася за доньку. Сама боялася важкої чоловічої руки. І тільки рідна бабуся була світлим промінчиком у житті Насті.
Раз на місяць зі своєї скромної пенсії бабуся видавала “зарплату” улюбленій онучці за слухняну поведінку. Хоча Настя знала, навіть якщо вона нашкодить – бабуся зробить вигляд, що не помітила і обов’язково видасть “зарплату”.
Для Насті це був найщасливіший день! Вона одразу бігла до крамниці, купувала морозиво (собі й бабусі), халву і трохи цукерок.
Щоразу Настя хотіла “розтягнути” солодке задоволення на місяць. Але через два дні вся смакота несподівано закінчувалася. І тоді улюблена бабуся брала з холодильника своє морозиво і говорила:
– Візьми, онученько, з’їж, у мене щось горло болить.
“Дивно, – думала Настя, – у бабусі горло починає боліти саме того дня, коли закінчуються цукерки…”
І потай Настя завжди сподівалася на бабусину порцію морозива.
Сім’я Марти була повною протилежністю. Будинок був повною чашею. Батьки пристойно заробляли. З дочки пилинки здували. Марта завжди була одягнена за останньою модою. Дівчата з її класу іноді брали в дівчинки речі напрокат. Марті ні в чому не було відмови. Сита, одягнена, взута.
Заздрила Марта своїй однокласниці за її чарівну красу, душевну чарівність, яку випромінювала Настя, і природжене вміння з усіма ладнати.
Марта ж вважала нижче своєї гідності навіть заговорити з Настею. Під час зустрічі з нею Марта окидала Настю таким поглядом, що та ніби під крижаним душем побувала.
Одного разу Марта при всіх обізвала Настю:
– Ти убога!
Настя в сльозах прибігла додому, все розповіла бабусі. Та поруч посадила онучку, погладила по голівці.
– Не плач, Настуню. Завтра скажеш кривдниці: “Ти права – у Бога я!” Насті відразу полегшало.
Марта теж була гарна собою. Але від її краси віяло холодком і неприступністю.
І був у них у класі загальний улюбленець дівчат Максим.
Двоїчник, гуморист,душа компанії.
Максим ніколи не заморочувався з приводу отриманої двійки, “невдачі” з поведінки. Він завжди випромінював радість і здоровий оптимізм. Вчителі, хоч і прикрашали щоденник Максима червоними двійками-трійками, виганяли з класу за нестерпну поведінку, все ж любили його за веселу вдачу і нешкідливість.
Максим у старших класах став проводжати Марту з уроків до її будинку. А вранці терпляче чекав дівчину біля порога школи, щоб разом зайти в клас і почути від однокласників:
-О! Наречений і наречена!
Навіть учителі знали, що між Максимом і Мартою зароджуються прекрасні почуття.
Пролунав останній дзвоник.
Відшумів шкільний бал.
Юнаки та дівчата випурхнули з рідної школи і розлетілися хто куди.
Марта і Максим одружилися.
Весілля зіграли нашвидкуруч, бо сліди кохання були в наявності… Приховати їх було неможливо. Навіть розкішній багатошаровій сукні нареченої це не вдалося. І через п’ять місяців Марта подарувала світові доньку Софію.
Настя, закінчивши школу, вимушено пішла працювати. Бабуся її пішла в інший світ. Батьки чекали від доньки матеріальної підтримки.
Претендентів на руку і серце вистачало. Але ось так, щоб за душу взяло, щоб на всю широчінь… Не траплялося. І Настя вирішила не поспішати з цим питанням. Та й своїх батьків вона соромилася.
У потоці часу минуло десять років.
…Біля кабінету лікаря стояли дві пари. Настя з мамою і Максим із Мартою.
Настя відразу впізнала Максима. Він змужнів і став завидним чоловіком. На Марту ж неможливо було дивитися без сліз. Худа, з тремтячими руками, з потухлим поглядом і відчуженим виглядом ,стара. А їй усього-то 28 років!
Максим вибачливо подивився на Настю.
– Привіт, однокласниця, – відчувалося, що він не хотів зустріти тут свідків своєї сімейної драми, тим паче, в особі Насті.
– Привіт, Максиме. Бачу, біда в тебе. Давно з Мартою ,це…? – швидко оцінила ситуацію Настя.
– Давно, – одразу відповів Максим, ніяковіючи.
– Жінка, яка вживає, – це катастрофа. Знаю по своїй мамі. А тато, буквально, згорів від міцних напоїв, – поспівчувала Настя і собі, і Максиму.
…Після візиту до лікаря, Максим і Настя обмінялися телефонами. Про всяк випадок. Біда-то одна. Разом легше коротати.
І став Максим навідуватися в гості до Насті. Мовляв, у тебе-то гіркого досвіду побільше… Допоможи порадою.
І Настя із задоволенням ділилася вимушеним накопиченим досвідом. Розповідала, як поводитися з членами сім’ї, які вживають, які методи лікування, чого не треба робити категорично…
Вона-то знала, що більше чоловіків захлинається в склянці, ніж у морі…
Потім з’ясувалося, що Максим і його дочка Софія давно живуть удвох, а Марта – у своїх батьків. Максим захистив доньку від непередбачуваної матері.
Останньою краплею став випадок, коли Максим повернувся з роботи, Марта лежала на підлозі, а трирічна Соня стояла на краю підвіконня і ось-ось готова була впасти в безодню з п’ятого поверху!
Загалом, сповна сьорбнув із Мартою. У чужій душі – не вода в ковші. Відразу не розгледиш…
А головне, Марта не хотіла лікуватися. Вона вважала, що все в неї під контролем і вона в будь-який момент зможе зупинитися. Словом, Марту тягнуло в прірву, та щоб глибше…
Їхній шлюб розпався.
…Якось Максим запросив Настю в ресторан. Та там і зізнався, що ще зі шкільної лави був закоханий у Настю. Але спочатку боявся відмови з її боку, потім Марта чекала на незаплановану дитину…
Життя закрутилося. Клопоту вистачало… І зустріч у клініці, тепер він вважає провидінням. Поговорив із Настею, немов меду напився.
Максим запропонував Насті руку і серце. Він зміг знайти доступ до її серця. Настя була готова до продовження стосунків. Максим, правду кажучи, їй теж давно подобався. Але переходити дорогу Марті…
Насті й на думку не могло таке спасти. Зате зараз усе змінилося. Максим вільний і закоханий у неї. Перешкод немає. Ось і знайшлися руки, які приймуть її кохання.
Максим і Настя тихо і скромно розписалися. Настя переїхала жити до чоловіка. Соня спочатку насторожилася з приводу появи чужої тітки в будинку. Розуміла, що тато тепер буде свою любов ділити на двох.
Але Настя оточила дівчинку такою турботою, душевною теплотою і ласкою, що Соня захотіла Настю називати мамою.
Через кілька років у Соні з’явилася сестричка Марійка.
Одного разу, в будинку Максима і Насті пролунав дзвінок. Двері відчинила Настя. На порозі стояла …Марта.
Настя тільки по голосу визначила, що це вона. Від Марти йшов неприємний запах. Її зовнішній вигляд говорив про одне – ця жінка міцно “дружить” із зеленим змієм.
– Ти, гадюко, вкрала в мене чоловіка і доньку! Не дарма тебе все життя ненавиджу! – прошипіла Марта.
У Насті жоден мускул на обличчі не здригнувся. Вона стояла впевнена в собі, доглянута і красива.
– У житті чужого не брала. Ти добровільно відмовилася від своєї сім’ї, так нічого й не зрозумівши. Я жодного разу не сказала про тебе поганого слова. Мені щиро тебе шкода, Марто…
Настя хвацько зачинила двері перед носом непрошеної гості…