Валентина Семенівна готувалася до свого першого за останні 10 років побачення. Вона познайомилася з милим чоловіком на 2 роки молодшим за неї. Вдівець, який все ще активно цікавиться життям, без шкідливих звичок і з дуже стильним парфумом. Як перевершити такого, особливо коли тобі вже під 70? Потрібно звертатися до професіоналів.
Іти до пафосного салону краси не дозволило виховання. Та й пенсія колишнього педагога якось не дозволяла. А просити у дітей допомоги заради такої дрібниці було б зовсім смішно. Але в дочки якусь косметику позичити все ж таки вдалося. Насправді вона сама її принесла, коли дізналася, куди ж це мама зібралася.
Підходящий одяг теж знайшовся, благо часто викидати речі не входило у звички розумної та зрілої жінки. Залишилася нісенітниця: зробити зачіску. Більшість часу за волоссям доводилося доглядати власноруч. То часу немає, то бажання. Цього разу, щоб виглядати неперевершено, було вирішено піти до перукарні.
Буквально біля будинку, за рогом, знаходився слушний варіант. Чистенько, затишно. Чому б не спробувати. Жінка покопалася в домашній стосі старих журналів і знайшла непоганий варіант. Так, на фото модель була років на 20–25 молодшою. Ну так і самі журнали вже були не дуже актуальні. Не самий писк моди для дівчаток і гаразд. Завтра треба бути свіжою.
Але в салоні на неї чекали погані новини. Працівниці навіть не привіталися зі своєю сивою клієнткою, не те щоб запропонувати їй чашечку чаю. Адже саме для таких цілей чайник і стояв на найвиднішому місці. Валентині Семенівні довелося чекати не лише поки обслужать клієнтку перед нею, а й поки її майстер наговориться по телефону.
Далі більше. Коли жінка розповіла, що саме вона хоче, і дістала журнал, дівчина ледве стримала сміх. Але потім-таки розреготалася. Навіть покликала ще одну колегу, мабуть, поглумитись.
«Бабуся, ну куди тебе понесло. Цей стиль тобі не підійде. Ну чи помолодшай спочатку років на 50, ти чого? Дівчатка, просто оцініть, я зараз камеру увімкну!»
Принижена та сумна колишня вчителька покинула салон. «Який жах. Вже навіть зачіску зробити нормально не можна, стара ти карга. Стосунків їй захотілося, чи бачите. Сиди вдома і дивися телевізор!»
Сльози самі почали навертатися на очі, жінка дивилася собі прямо під ноги, не озираючись на всі боки, коли почала переходити дорогу. Гучний сигнал, вереск гальм.
«Жінко, ну розплющіть ви очі, я вас мало не збила! У такому віці діоптрії підкрутити треба. Моїй машині нічого не буде, а ось ви… Валентино Семенівно, це ви?» – голос водійки стих. За кермом сиділа жінка середнього віку, безумовно з зайвою вагою, але в дорогому одязі, яка цю вагу непогано приховує.
А ще це була колишня учениця Валентини Семенівни. Жалова, Юлія Жалова. Гроза району, трієчниця та любителька потрапляти в історії.
Зважаючи на все, у житті вона влаштувалася непогано. Жінки розговорилися. Колишня вчителька зі сльозами на очах скаржилася на життя, на своїх кривдниць та на все на світі. Вона була в розпачі і ніяк не могла стримати себе. Сльози полилися градом, але беззвучно, як від глибокої образи.
Вислухавши свого колишнього педагога, Юля лише усміхнулася:
«А скажіть, тітко Валь, випадково не в “Імператрицю” ви пішли? У неї, кажете? Ну, я вам скажу, у вас зовсім нема смаку. Це найзанюханіша наша з чоловіком точка. Вже півроку лише збитки, робітниці — криворукі клуші. Сідайте, розбиратимемося».
Виявилося, що колишня хуліганка одружилася з іншим таким же «важким» хлопом, і вони завели кошмарних (для педагогів) дітей. Але ще вони встали на ноги, створили свій бізнес і дуже добре почувалися, живучи в приватному будинку. Поговорюють, колишні сусіди по сходовій клітці відзначають цей день щороку.
Наступні півгодини у стінах бюджетної жіночої перукарні спального району творився справжній жах. Власниця кричала на робітниць благим матюком, а наприкінці «попросила» їх більше не виходити на роботу.
— Вас троє, а я шукала ще двох. Тепер мені нікого шукати не доведеться, усі геть! У нас тут пристойний заклад, а не курник!
— Але, Юліє Ігорівно, ми…
— Що ви, Марино, що ви? Ви тут леді обслуговувати маєте, а не з клієнтками конфліктувати. Ще пару слів – я штраф вліплю. Валентино Семенівно, сідайте. Сьогодні у вас зачіска за рахунок дівчаток, я сама все зроблю за своїм тарифом.
Рука була точна, а око професійне. З перукарні жінка вийшла оновленою, красивою та дуже задоволеною.
– Дякую вам, Юлю. Від усього серця. Руки у вас золоті.
— Це вам дякую, тітко Валь. Хоч душу відвела. Набридло стримуватися при дитині. Не турбуйтеся, все за рахунок закладу. Сяйте, ось вам мій номер. Звертайтеся, по старій пам’яті зробимо все у кращому вигляді.
Отак і розійшлися колишня учениця та її вчителька. Кожна у свій бік. Здавалося б, хто ще кого навчив. Трієчниця вирішила проблему своїм способом, у підручниках про таке не пишуть.
А Валентина Семенівна з легкою душею поспішала додому. Треба було ще трохи покрутитись перед дзеркалом. Незабаром побачення, треба виглядати блискуче!
