Родинні історії

В силу того, що я працюю, я завжди готую по вечорам, щоб наступного дня прийти додому і поїсти, а не стояти пів вечора біля плити

Ніколи не думала, що рідна бабуся стане мене звинувачувати в тому, що я щось не так роблю. А почалося все з того, що я народила один за одним 3 дітей.

З самого початку ми були в гарному фінансовому стані, мали своє житло, гарну роботу, що я, що чоловік.

Ну а потім я почала народжувати. Звісно з декрету в декрет, з року в рік, я сиділа вдома. Тепер старшим діткам 8 і 6 років, молодшому уже 4 з половиною.

Всі прилаштовані по школам-садкам, і я вирішила вийти на роботу. Дякувати Богу діти з гарним імунітетом, хворіли мало, тому дали мені змогу швидко звернутися до справ.

Зранку я годувала дітей сирниками чи омлетом, менший їв в садку, старші завжди з собою брали булку чи щось таке. Вдень діти харчувалися в школі.

А ввечері вже я готувала щось смачненьке на всю сім’ю. Іноді я не встигала, тому в хід пішли напівфабрикати чи те, що заморозила я сама.

Аж тут приїхала бабуся моя погостювати на 2 місяці. Я думала допомога, а виявилося все складніше.

Вона постійно викидає те що я готую, забороняє давати дітям вчорашні страви, навіть якщо вони в холодильнику стояли і постійно просить щоб я багато наготовлювала.

Тобто якщо є суп чи картопля з котлетами, треба обов’язково відварити вермішель, до неї відбивні та салат, пироги, молочні кашу і все таке.

В силу того, що я працюю, я завжди готую по вечорам, щоб наступного дня прийти додому і поїсти, а не стояти пів вечора біля плити, а потім наїдатися на ніч.

Так ні, тепер не доведи Боже дати вчорашній суп, чи з картоплі зрази спекти. Тільки свіже.

Я знаю, що бабуся з села, стара, в неї та картопля мішками, а в мене все на рахунку, кожна картоплина і цибулина, в місті воно дороге, тому ми стараємося не готувати зайве. Разом з тим, не знаю як пепернати бабусю, що такий от у нас спосіб життя.

Вам також має сподобатись...