Будівельна бригада закінчувала оздоблення двох особняків у престижному районі міста. Перший був майже готовий, залишалося покласти плитку на стіни та підлогу величезної ванної кімнати. Господиня будинку, вибаглива жінка років 40.
Вона щодня навідувалася на будівництво та особисто контролювала якість робіт. Вона ж замовила плитку для ванної кімнати, яку за спецзамовленням везли з-за кордону. Плитка нарешті була отримана і можна було приступати до укладання.
Розклавши її для огляду на підлозі, мужики ахнули — так шикарно вона виглядала. Хазяйка поїхала, мужики пішли обідати. З метою економії обідали у будівельному вагончику. Готував їм Сашка — молодий хлопець. В нього була проблема з ногою, що не дозволяло йому займатися фізичною працею.
Бригадир Михайло заразом доручив йому сторожити матеріали і доглядати об’єкти за їх відсутності, тобто щоночі. З дорученнями Сашко справлявся, нарікань не мав і отримував свою копійку, на що жив сам і годував стару бабусю – свою єдину родичку.
Усюди за ним ходив кіт з невибагливою прізвисько – Васька. Сашко підібрав його кошеням ще на початку будівництва, зараз він уже виріс у симпатичного розумного котеня з добрими очима і поступливим характером. Разом із Сашком вони вартували об’єкти, разом готували, спали теж разом.
Загалом були нерозлучні і розуміли один одного з напівпогляду. Бригадир Михайло не заперечував – головне щоб порядок був. За обідом продовжили обговорення майбутньої роботи. Зміна пролетіла непомітно. Чоловіки перевдягалися, збираючись додому.
Якраз в цей момент з’ясувалося, що кіт зник. Не було ніде Васька. У вагончик, притягуючи хвору ногу, увійшов Сашко. Погляд його був розгублений. Чоловіки тільки знизували плечима. Під час роботи ніколи було стежити за котом.
На ранок, прибувши на будівництво, мужики зрозуміли, що Сашко не зімкнув уночі очей, він був вимотаний і спустошений. Чоловікам нічого не сказав, але ті й так зрозуміли – Васька не знайшовся. Жаль їм було кота, звикли до нього за час будівництва.
Але робота не чекає, і мужики розійшлися робочими місцями. Найвідповідальніша робота була у Семена. Бригадир дав йому в підсобники молодого та міцного хлопця, побігати йому сьогодні доведеться добряче: ліси поставити, плитку піднести, ґрунт накласти, мастику замішати, затирку навести.
Семен золоті свої руки повинен берегти, дуже тонка робота його чекає. Ближче до обіду бригадир зайшов подивитись успіхи плиточників. Стіна з боку вентиляційного колодязя була готова. Чудо, а не стіна! Майстер Семен, одне слово, майстер!
За обіднім столом Семен, відчуваючи свою значущість, поглядав на всіх зверхньо. Його підсобник був похмурий і відмовчувався. Після обіду він підійшов до бригадира і, не дивлячись йому в очі, заявив, що з Семеном більше не працюватиме і навіть готовий піти просто зараз.
З’ясувалося, що він у вентиляцію запустив Васька і залишив його там. Бригадир Михайло сів на штабель цегли і злякано дивився на підсобника. Думав він недовго. Поки чоловіки не розійшлися з обіду, він увійшов у вагончик.
Він звернувся він до плиточника, що розвалився на стільці, та наказав збирати речі. Семен усміхався, але очі його неспокійно забігали по обличчях робітників. Бригадир Михайло скупо розповів чоловікам правду. Усі мовчали. І тільки Сашко, нічого не кажучи, пошкандибав у бік юудинку.
Усі проводили його поглядами. Довго думати не довелося. З двору долинули істеричні крики господині, що приїхала зазвичай проконтролювати якість робіт. Чоловіки, не змовляючись, кинулися в особняк повз господиню, яка продовжувала істерити в мобільний телефон.
У ванній кімнаті стояла пилюка стовпом. Сашко бив у стіну кувалдою, але сил не вистачало, щоб розбити цегляну кладку. Дядько Коля відсторонив Сашка і, взявши в руки кирку, обережно постукуючи по кладці, витягнув одну, потім іншу цеглу.
З віддушини з’явилася запорошена голова кота з очима, що округлялися від пережитого жаху. Він протиснувся в отвір, кинувся до Сашка, зістрибнув йому на груди і притулився до нього всім тілом. Мужики оточили Сашку з котом, і кожен намагався погладити Ваську, потріпати його за холку.
До кімнати зайшов представницький чоловік у дорогому костюмі. Незважаючи на солідний вік і сиву шевелюру, виглядав він цілком молодцювато. «Чоловік господині, велика людина», — здогадалися мужики і відійшли вбік.
Бригадир, відчуваючи неприємний холодок у грудях, все ж таки чесно розповів про пригоди кота Васьки і ціну цих пригод. Хазяїн, нахиливши велику сиву голову, уважно вислухав Михайла. Коли він підвів голову, Михайло побачив у очах господаря веселих чортиків.
Він з посмішкою заявив, що ця плитка йому ніколи не подобалася. Потім, озирнувши бригаду, сказав, що правильних робітників найняли, вміють працювати. Тут він звернувся до Сашка та похвалив, що так горою стоїть за свого пухнастого друга.
Він відвів Сашка вбік, вони про щось тихо переговорили і розійшлися, задоволені один одним. Тепер Сашка разом із бабусею та котом живе у розкішному флігелі у дворі особняка. Господарі з’являються тут рідко – справи, переважно вони за кордоном.
Під опікою у Сашки — сімейство хазяйських породистих котів, з якими він легко знайшов порозуміння. Васька в цій компанії виглядає ватажком зграї, що пройшов вогонь та воду.
