Мені 40 років вже і я готуюся до першого, сподіваюся останнього, весілля у своєму житті. Таким щасливим я ще не був ніколи. Свою наречену я побачив вперше у свої 33, їй було 28. Вільна як вітер, гарна як зоря, з веселою вдачею, багато працювала та подорожувала у вільний час. По ній одразу було видно, що ця дівчина знає що хоче від життя. Я закохався з першого погляду.
На той момент я довгий час був сам. Попередні серйозні стосунки завершилися нічим. Ну як нічим… маю кота, якого ми купили разом з колишньою і якого я відмовився віддавати. А ця незнайомка – на той момент незнайомка – була як ковток свіжого повітря. Вона немов та лісова мавка прекрасна, дика і невловна.
Як виявилося, в нас було багато спільних знайомих, тому мені пощастило – я міг її бачити кожного разу, як збиралася вся компанія… майже завжди. Я довгі роки боявся їй сказати, що вона мені подобається. Завжди в голові крутилося: «А що як я їй не подобаюся? А що як вона не просто скаже ні, а ще й буде висміювати?». На зовнішність я звичайний та й заробляю середнє. Ніколи не був популярним серед дівчат та ще й після 25 років почав лисіти, що підкосило мою впевненість у собі. Роки йшли й весь цей час я дивився то на одного її хлопця, то на другого. Ніхто не був вартий її і я напевно теж. Тому я обрав цю скромну роль друга та наглядача.
З кожним роком ми все більше спілкувалися. Їздили у спільні подорожі, гуляли. Вона була для мене найпрекраснішою у світі. Я шість років мовчки бігав за нею, ні на що не сподіваючись. Якось я наважився і сказав про свої почуття. Вона не засміялася, але сумно відповіла, що їй шкода, бо разом ми не будемо. Я звичайно засмутився, але й не кинувся шукати заміну, бо її ніхто не зміг би замінити.
Життя йшло і мене відправили у довге відрядження. Мене не було майже рік. Весь цей час я спілкувався з коханням мого життя. Після мого повернення під час першої зустрічі вона постійно говорила, що їй не вистачало мене, як вона сумувала і в якийсь момент поцілувала. З того часу ми разом і скоро наше весілля.
